 |
 |
 |
|
НАЙДИВНІШІ ТВОРИ МИСТЕЦТВА
26 лютого 2026 року
У статті розповідається про п’ять найекстравагантніших арт-об’єктів ХХ століття. Автори аналізують історію створення та сприйняття таких робіт, як «Фонтан» Фонтан Марселя Дюшана, «Сніданок у хутрі» Сніданок у хутрі Мерет Оппенгейм, «Телефон-лобстер» Телефон-лобстер Сальвадора Далі, «Лайно художника» Лайно художника П’єро Мандзоні та «Короткошерстий сир» Короткошерстий сир Роберта Гобера. Вони не лише описують історію створення цих робіт і дискусії довкола їхнього авторства та вартості, а й простежують, як провокація, концепція та ринкова ціна формують сучасне розуміння мистецтва. Стаття спонукає замислитися над тим, де проходить межа між мистецтвом і звичайним предметом та чи справді ідея може бути важливішою за форму. Увага зосереджується на тому, як ці твори змінювали уявлення про мистецтво, провокували суспільство та впливали на арт-ринок.
Прості предмети часом здатні справити сильне враження: подив, захват, обурення, відраза – цілий спектр емоцій може викликати, скажімо, звичайний сантехнічний виріб, зухвало представлений художником як мистецький шедевр, або скульптура у вигляді шматка сиру, вкритого… волоссям. Чудернацьких витворів мистецтва можна знайти чимало, але найбільше їх створили представники модернізму та сучасні митці. У цьому нарисі ми розповімо про п’ять арт-об’єктів, які увійшли в історію як найдивніші твори ХХ століття.
1. «Фонтан» Марселя Дюшана
Французький художник Марсель Дюшан (1887-1968) зажив слави як головний руйнівник кордонів між мистецтвом та не-мистецтвом, ставши справжньою «іконою стилю» для митців-концептуалістів, які вважають, що мистецтво – це ідея, або концепція, а її реалізація та форма не надто важливі. Статус прабатька концептуалізму Дюшан отримав завдяки своїм редімейдам (від англ. «ready made» – «готовий») – ужитковим речам, які художник придбав у 1910-х рр. і проголосив власними творами, як-от звичайна лопата для прибирання снігу, сушарка для пляшок та ще з десяток речей, найвідомішою з яких став пісуар, що отримав назву «Фонтан». У 2004 р. кількасот британських експертів назвали «Фонтан» найвпливовішим твором сучасного мистецтва [1].
Загальновідома історія появи цього арт-об’єкта, заснована на одному з пізніх інтерв’ю Марселя Дюшана, де він розповідає про те, як у 1917 р. художник разом з друзями придбав у нью-йоркській крамниці «JL Mott Iron Works» білий порцеляновий пісуар, після чого поставив на ньому дату і підпис «R. Mutt» («mutt» у перекладі з англійської – «дурень») та анонімно надіслав на виставку Товариства незалежних художників. Незважаючи на незалежність і прогресивність, виставковий комітет вирішив не виставляти виріб, від якого на згадку залишилася тільки світлина, зроблена Альфредом Стіґліцем.
Марсель Дюшан, Фонтан (1917) Фото: Альфред Стіґліц через Вікісховище, ліцензія Public Domain
У 2014 р. кілька британських дослідників несподівано поставили під сумнів розповідь Дюшана: арт-критик Джуліан Сполдінґ та історик Ґлін Томпсон навели низку аргументів на користь того, що відомий художник міг значно пізніше приписати собі авторство «Фонтана», який надіслала на виставку інша особа – його знайома поетеса і мисткиня родом з Німеччини, Ельза фон Фрейтаґ-Лорінґофен (1874-1927) [2]. Як вважають згадані науковці, саме її почерком зроблено підпис «R. Mutt», а конкретна модель пісуара могла бути придбана тільки в одній майстерні у Філадельфії, де Дюшан ніколи не бував, але за збігом обставин там жила фон Фрейтаґ-Лорінґофен, яка нібито й обрала такий незвичайний експонат на знак незгоди із рішенням США вступити у Першу світову війну. Крім того, автор фотографії «Фонтана» Альфред Стіґліц у листі до дружини, художниці Джорджії О’Кіф, писав, що цей твір вигадала жінка [3]. Заяви Сполдінґа і Томпсона спричинили тривалі суперечки, адже під загрозою опинилася звична для багатьох думка, що концептуальне мистецтво витікає з Дюшанового пісуара.
Сам Марсель Дюшан фактично заявив про своє авторство «Фонтана» лише у 1950 р., коли погодився підписати копію пісуара, виставлену у галереї нью-йоркського арт-дилера Сідні Дженіса. У 1964 р. за дорученням художника виробництво реплік його давно втрачених редімейдів налагодив міланський арт-дилер Артуро Шварц. Частина цих копій поступово розійшлася по престижних музеях, решта осіла у приватних руках. У 1997 р. грецький колекціонер Дімітріс Даскалопулос виклав за одну з версій «Фонтана» солідну суму – 2 млн дол., але за кілька років по тому ціни на ринку творів Дюшана знизилися. Так, у 2002 р. в аукціонному домі «Філіпс» відбувся розпродаж колекції згаданого Артуро Шварца і результат не виправдав очікувань: репліку пісуара придбали за 1 млн дол. нижче естімейта,який був у діапазоні від 1,5 до 2 млн дол., а усі чотирнадцять лотів разом принесли лише 5,3 млн дол., завдавши аукціонному дому вагомих збитків, оскільки напередодні у «Філіпс», сподіваючись на зовсім інший фінал, уклали зі Шварцом угоду про виплату на його користь гарантованих 10 млн дол. [4]
2. «Сніданок у хутрі» Мерет Оппенгейм
Швейцарсько-німецька художниця Мерет Оппенгейм (1913-1985) протягом життя створила чимало творів живопису, скульптур, інсталяцій, перформансів, але з усього великого доробку найвідомішою стала її рання сюрреалістична робота «Об’єкт», або «Сніданок у хутрі», створена 1936 р. в Парижі. Одного дня під час посиденьок в кафе у товаристві Дори Маар та Пабло Пікассо, який покепкував із браслета на руці Оппенгейм, виготовленого з металу і хутра, молодій художниці спало на думку, що вкрити цим матеріалом можна й інші речі, зокрема чашку з блюдечком, як ті, що стояли перед нею на столі. Невдовзі з’явився легендарний волохатий чайний набір, який того ж року представили в Нью-Йорку на виставці сюрреалістів у Музеї сучасного мистецтва (MoMA). У 1946 р. директор музею Альфред Барр, подолавши спротив інших членів ради директорів, придбав «Сніданок у хутрі» всього за 50 дол. для колекції закладу. Так Мерет Оппенгейм стала «першою леді MoMA», оскільки досі музей ще ніколи не виділяв кошти на придбання творів жінок [5].
Мерет Оппенгейм, Об’єкт (Сніданок у хутрі) (1936) Зображення: © Estate of Meret Oppenheim Фото: Steven Zucker, через flickr.com, ліцензія CC BY-NC-SA 2.0
З подальшою кар’єрою художниці «Сніданок у хутрі» зіграв злий жарт – її ім’я почало асоціюватися з одним-єдиним твором. Залишивши у 1937 р. Париж і повернувшись до Базеля, Мерет Оппенгейм впала у депресію і надовго зникла з поля зору, доки її мистецтво знову не привернуло увагу у 1960-х рр.
3. « Телефон-лобстер» Сальвадора Далі
У 1934 р. відомому своїми ексцентричними витівками Сальвадору Далі (1904-1989) пощастило познайомитися із заможним англійським поетом Едвардом Джеймсом, який завдяки успадкованим від батька коштам став колекціонером та покровителем сюрреалістів. Протягом кількох наступних років щедрий патрон замовив художнику велику кількість меблів та предметів декору, зокрема торшери з ніжками у вигляді келихів для шампанського, диван у формі вуст голлівудської акторки Мей Вест та славнозвісний «Телефон-лобстер».
Сальвадор Далі, Телефон-лобстер (білий афродизіак) (1938) Твір мистецтва: © Gala-Salvador Dali Foundation Фото: © Національна галерея Шотландії
Сальвадор Далі розробив концепцію, а втілила її у 1938 р. компанія «Green & Abbot», яка на замовлення Джеймса виготовила одинадцять копій у кількох кольорових варіантах: чотири чорні телефони, оздоблені червоними гіпсовими зліпками лобстера, та сім повністю білих. У 2018 р. найдорожчий екземпляр білого кольору продали на аукціоні «Крістіс» за 845 тис. фунтів стерлінгів (970 тис. дол. США).
З приводу появи задуму «Телефона-лобстера» існує кілька версій [6]. Згідно однієї, ідея виникла в Далі у 1936 р., коли популярний журнал «American Weekly» запропонував художнику створити серію ілюстрацій, присвячених його баченню американської культури. Один з рисунків мав назву «Нью-йоркська мрія – чоловік знаходить лобстера замість телефона» і зображає відповідне здивування. В іншій історії розповідається про те, що поєднати разом ці речі спало на думку Едварду Джеймсу, який, гостюючи в однієї римської аристократки, став свідком такої сцени: коли у кімнаті задзвонив телефон, але замість того, щоб відповісти, господиня потяглася рукою до великого відра з лобстерами, яке стояло біля її ліжка.
4. «Лайно художника» П’єро Мандзоні
Італійський художник-жартівник П’єро Мандзоні (1933-1963) створив багато кумедних речей: чарівний постамент, ставши на який, кожен міг відчути себе витвором мистецтва, повітряні кульки з «Диханням митця», круті варені яйця з чорнильним відбитком свого пальця (більшість з них у 1960 р. були відразу ж з’їдені відвідувачами виставки, але окремі вдалося врятувати). Та найбільше Мандзоні прославився своїм «Лайном художника» (італ. «Merda d’ artista»). Дев’яносто невеличких бляшанок, виготовлених на консервному заводі, яким володів батько молодого митця, були пронумеровані та оздоблені етикетками із написами чотирма мовами, повідомляючи споживачеві, що консервація містить 30 грамів натурального продукту, виробленого у травні 1961 р. Вартість кожного екземпляра становила еквівалент 30 грамів золота – приблизно 37 дол.
Ці шедеври водночас були відповіддю батькові Мандзоні, який одного разу назвав твори сина «лайном», та глузуванням над колекціонерами, охочими отримати від художника щось інтимне. Колекціонери не забарилися, щоправда точно невідомо, скільки бляшанок було придбано за життя автора і скільки вже по його смерті. У 2016 р. один зразок «Лайна художника», проданий на міланському аукціоні «Il Ponte» («Іль Понте»), встановив рекорд – 275 тис. євро (близько 290 тис. дол.).
П’єро Мандзоні, Лайно художника (1961) Твір мистецтва: © Fondazione Piero Manzoni Фото: Jens Cederskjold, через flickr.com, ліцензія CC BY-SA 2.0
Чи дійсно митець займався заготівлею власного «вторинного продукту», досі залишається відкритим питанням: друг Мандзоні запевняв, що той насправді використав гіпс, однак на просторах Інтернету є повідомлення про те, що окремі консерви з часом «вибухнули» і протекли [7]. У 1989 р. французький художник Бернар Базіль відкрив одну бляшанку та показав її на виставці у Центрі Помпіду як власний твір, але це відкриття ясності не внесло: всередині виявився ще один маленький контейнер, який Базіль вирішив не чіпати.
5. «Короткошерстий сир» Роберта Гобера
У 1980-х рр. американський концептуальний художник Роберт Гобер (нар. 1954) став відомим завдяки скульптурам у вигляді простих прямокутних раковин, таких, які часто встановлюють у громадських вбиральнях. На перший погляд ці речі нагадують редімейди Марселя Дюшана, але твори Гобера виготовлені вручну з гіпсу і непридатні для утилітарного вжитку, у чому деякі арт-критики вбачають символ одержимості сучасного суспільства чистотою та неможливості її досягти [8].
На початку 90-х Гобер представив низку реалістичних воскових скульптур, зокрема імітації шматків сиру, вкритого справжнім людським волоссям, яке люб’язно надав асистент художника: «Короткошерстий сир» має густий покрив, а «довгошерстий» оздоблений довгою, доволі ріденькою пасьмочкою. У 2023 р. «Галерея Метью Маркса», яка давно працює з Гобером, виставила на ярмарку «Фріз» у Лос-Анджелесі мініатюрний шматочок «Короткошерстого сиру» за ціною 500 тис. дол.
Роберт Гобер, Короткошерстий сир (1992-93) Твір мистецтва: © Robert Gober Фото: © Matthew Marks Gallery
Волосся – дивовижна річ: якої привабливості воно надає, перебуваючи на голові, але варто хоча б одній волосинці опинитися в супі або іншій страві… Чи пробуджує у вас апетит цей вишуканий сир? Здогадуємося, що ні. Зате Роберт Гобер досяг мети, яку нерідко ставлять перед собою сучасні художники, – викликати в глядача дискомфорт і дорого продати.
Посилання:
1. Higgins C. Work of art that inspired a movement... a urinal. The Guardian. 2004. 2 Dec
2, 3. Spalding J., Thomspon G. Did Duchamp really steal Elsa’s urinal? The Art Newspaper. 2014. 4 March
4. Naumann F. M. Money is Not Object / Hulst T. A History of the Western Art Market. Oakland: University of California Press, 2017. P. 363
7. Miller J. Excremental Value. Piero Manzoni's 'Merda d'artista'. Tate Etc. 2007. Issue 10, summer
8. Lancelin H. The Sacred Metamorphoses of Robert Gober. Art Critic. 2025. February 4
Автори: Степан МАКСИМОВ, Олена РАДАЄВА
|
