 |
 |
 |
|
ФРЕНК СТЕЛЛА І ЙОГО «ЧОРНІ КАРТИНИ»: СКІЛЬКИ КОШТУЄ МИСТЕЦТВО, ЯКЕ НІЧОГО НЕ ПРИХОВУЄ
12 березня 2024 року
Американський художник Френк Стелла (нар. 1936 р.) належить до невеликої когорти тих митців, чиє ім’я впливові арт-критики, музейні куратори, арт-дилери та колекціонери часто включають до переліку найвидатніших художників повоєнного періоду. Він є одним з небагатьох нині живих митців цього покоління. Позиція Френка Стелли, який закликав дивитися на живопис лише як на пласку поверхню з фарбою і не домислювати ніякого прихованого значення, обмежує глядача і позбавляє можливості отримати додаткове задоволення саме від пошуку сенсу.
Художник народився у м. Малден (штат Массачусетс). Художню освіту здобув у Академії Філліпса у Андовері в Массачусетсі, згодом також вивчав історію мистецтва у Прінстонському університеті. Працювати Френк Стелла починав у манері дуже популярного на той час абстрактного експресіонізму. Цей напрямок був першим суто американським стилем, який був заснований у США. Раніше всі новаторські мистецькі течії з’являлися у Європі, переважно у Франції.
Френк Стелла у 1964 р. Фото: Wikiart.org.
У 1958 р. Стелла переїхав до Нью-Йорку і вирішив відійти від абстрактного експресіонізму, почавши працювати у мінімалістичній манері. Того ж року молодий художник розпочав серію «Чорних картин», яка привернула до нього увагу відомої кураторки Дороті Міллер з Музею сучасного мистецтва (Museum of Modern Art, або MoMA) та арт-дилера Лео Кастеллі.
Кастеллі почав співпрацювати із Френком Стеллою у 1959 р., коли художникові виповнилося лише 23 роки. Арт-дилеру значною мірою завдячує своїм успіхом ціла плеяда художників ХХ ст.: Джаспер Джонс, Сай Твомблі, Рой Ліхтенштейн, Ед Руша та багато інших. Вміння вести справи і шляхетні манери Лео Кастеллі зробили його найвпливовішим арт-дилером ХХ ст. Щоправда, невідомо, чи був би арт-бізнес Кастеллі так само успішним, якби його особисті якості не були також підкріплені солідним капіталом його дружини Ілеани Шапіри, доньки заможного підприємця та фінансового радника румунського короля.
У 1959 р. чотири чорні монохромні роботи Френка Стелли демонструвалися в рамках великої виставки «Шістнадцять американців» у Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку (MoMA). Тодішній провідний арт-критик із «Нью-Йорк Таймз» Джон Кенедей написав, що ці шістнадцять художників, найімовірніше, приречені на забуття. В іншому нью-йоркському виданні Френк Стелла зазнав критики як «невимовно нудний» («unspeakably boring»).
Але попри критику і скепсис, саме художники, представлені на цій та інших виставках, які відбулися у MoMA наприкінці 1950-х рр., зрештою стали мейнстримом американського та світового мистецтва. Чимало авторів, чиї роботи раніше не знаходили розуміння та піддавалися критиці, увійшли до «пантеону» найвидатніших митців світу, які мають стабільну позицію на сучасному арт-ринку.
Крім того, що багато з цих художників співпрацювало із впливовим дилером Лео Кастеллі, також відомо (і це не «теорія змови», як могло б здатися на перший погляд), що заради просування американського абстрактного мистецтва у самих Сполучених Штатах та за кордоном Центральне розвідувальне управління (ЦРУ) протягом 1950-1960-х рр. доклало значних зусиль та ресурсів. Музеєм сучасного мистецтва на той час опікувався Нельсон Рокфеллер, який разом зі своїм відомим братом Девідом Рокфеллером мав зв’язки зі спецслужбами. Також у музеї на кількох відповідальних посадах працювало кілька колишніх співробітників ЦРУ. Існують свідчення, що між музеєм та спецслужбами була укладена угода щодо організації виставок американських художників у багатьох країнах світу задля боротьби з радянською пропагандою. Якщо комуністична пропаганда зробила ставку в мистецтві на соцреалізм, то спецслужби США обрали абстракцію як повну протилежність і символ абсолютної свободи. Сьогодні відомо, що абстрактний експресіонізм Джексона Поллока, Марка Ротко, Віллема де Кунінга та інших художників, які працювали саме у цьому напрямку, був проектом під егідою ЦРУ. Про те, чи міг отримувати таку підтримку з боку урядових структур Френк Стелла, жодної інформації немає.
У будь-якому разі, художник, якого раніше назвали «невимовно нудним», дуже скоро отримав визнання і став одним із найвпливовіших і найвідоміших американських митців ХХ ст. У 1970 р. Френк Стелла у віці 33 років став наймолодшим в історії художником, якому влаштували велику ретроспективну виставку у Музеї сучасного мистецтва. З 1980-х рр. художника постійно підтримував і просував його творчість у Європі доволі відомий дилер і колекціонер Лоуренс Рубін. Сьогодні Френка Стеллу також представляє ряд добре відомих арт-дилерів: Маріанна Боескі («Marianne Boesky Gallery»), Бретт Горві та Домінік Леві («Levy Gorvy»), Моніка Спрут і Філомена Мегерс («Sprüth Magers») та ін. За успіхом практично кожного художника стоїть його оточення, передусім – впливові арт-дилери та колекціонери.
Найдорожчою картиною Френка Стелли на сьогодні є велике чорне полотно довжиною майже 3 м під назвою «Пойнт оф Пайнс» («Point of Pines»), створене у 1959 р. Його назва походить від однойменного мису у Массачусетській затоці, де раніше розташовувався парк розваг. На необроблене полотно симетрично нанесено по 35 смуг чорної емалі, які утворюють візерунок на зразок тканини в «ялинку». Художник працював від руки, не користувався лінійкою і часто в процесі роботи вирішував, як виглядатиме картина. Це полотно має значний перелік виставок і публікацій, а також солідний провенанс (воно побувало у кількох приватних колекціях, зокрема – у вже згаданого Лео Кастеллі). У травні 2019 р. «Пойнт оф Пайнс» продали на аукціоні «Крістіс» у Нью-Йорку за понад 28 млн дол. (попередній естімейт становив 25 – 35 млн дол.).
Френк Стелла «Пойнт оф Пайнс» (1959). Полотно, емаль. 215,5 х 278,1 см. Фото: Christie’s/twitter.com.
Інші роботи з циклу «Чорних картин» продавалися на аукціонах дешевше і позначку в 10 млн дол. не перетнули. До них належать: «Віфлеємський госпіталь», проданий у 2003 р. на «Крістіс» за близько 4,4 млн дол.; «Замок Арундель» (продано у 2017 р. на «Сотбіс» за 3,4 млн дол.); «Етюд до могили Гетті» («Крістіс», 2019 р., 1,94 млн дол.).
Френк Стелла за роботою над картиною «Етюд до могили Гетті» («Study for Getty’s Tomb»). Фото: Hollis Frampton через buffaloakg.org.
У грудні 2023 р. на щорічному ярмарку сучасного мистецтва «Art Basel» у Маямі Біч ціновий рекорд ледь не побило чорне полотно під назвою «Дельта». Нью-йоркська галерея Денніса Ярса «Yares Art», яка отримала цю картину від синів художника, встановила за неї доволі високу ціну – 45 млн дол. Головною принадою цієї роботи позиціонувався той факт, що це найперша, дебютна чорна картина, створена Френком Стеллою у 1958 р. Крім того, вона побувала на виставках у багатьох відомих музеях. У перші дні арт-ярмарку у пресі було чимало заголовків про те, що у Маямі можуть продати найдорожче полотно Стелли. Але після завершення ярмарку не надходило інформації про те, чи картину придбали. Можливо, ціна виявилася все ж таки занадто високою, або ж далася взнаки загальна ситуація, характерна для 2023 р. (колекціонери минулого року в цілому поводилися досить обережно).
Френк Стелла «Дельта» (1958). Полотно, емаль. 216,9 х 246,4 х 7,6 см. Фото: Rob Corder/flickr.com.
Всього до циклу «Чорних картин» Френка Стелли входить 28 полотен. Своє творче «кредо» цього періоду художник лаконічно сформулював так: «Ви бачите лише те, що бачите». Стелла виступав проти того, щоб живопису приписували традиційні гуманістичні цінності і бажав, щоб на нього дивилися просто як на полотно і фарбу, й більш нічого.
Радикальний відхід від предметності та змістовності – прикметна риса не лише творчості Френка Стелли. Його «Чорні картини» нерідко називають абсолютно новаторськими, хоча ще на початку 1950-х рр. чорні монохромні полотна почав створювати інший впливовий американський абстракціоніст, Ед Рейнхардт, який сповідував ще категоричнішу безкомпромісну відмову від кольору, світла, форми і змісту. Якщо далі продовжити шукати витоки монохромного чорного живопису, то можна пригадати, звісно, «Чорний квадрат» (і не один, а цілих чотири) Казимира Малевича. А ще до Малевича монохромним живописом розважалися у Парижі наприкінці ХІХ ст. (наприклад, славнозвісна чорна картина 1882 р. під назвою «Битва негрів у печері темної ночі», яку створив журналіст і гуморист Альфонс Алле).
У 1960-х рр. Френк Стелла поступово відійшов від монохрому: у його геометричних абстракціях з’явилося більше кольору, об’єму, вигнутих форм. З 90-х рр. він почав створювати публічну скульптуру та працювати над архітектурними проектами. Але «Чорні картини», як стверджують деякі експерти, є його найбільш «іконічною» серією.
Мистецтво зазвичай цінується саме за своє символічне навантаження і можливість знаходити у ньому нові сенси. Позиція Френка Стелли, який закликав дивитися на живопис лише як на пласку поверхню з фарбою і не домислювати ніякого прихованого значення, обмежує глядача і позбавляє можливості отримати додаткове задоволення саме від пошуку сенсу. Чому ж тоді колекціонери готові платити мільйони доларів за картини, які, за словами самого художника, не несуть жодних смислів та цінностей і є лише матеріальними об’єктами з пласким зображенням, яке нічого не означає? Справа у тому, що на сучасному арт-ринку через значну розмитість критеріїв, за якими можна було б чітко визначити, що є мистецтвом, а що ні, публіка і колекціонери вже не можуть покладатися на традиційні уявлення про завдання мистецтва, його естетичну та етичну складову. Головним мірилом якості та цінності на сучасному арт-ринку стало відоме ім’я художника, впізнаваний бренд арт-галереї чи аукціону, які його продають, висока ціна. Продаж у престижній галереї чи аукціонному домі, перебування арт-об’єкта у власності відомої особи, публікації мистецтвознавців, які часом працюють в інтересах певного кола арт-дилерів, колекціонерів та художників, нерідко стають значно важливішими і переконливішими, аніж сам арт-об’єкт. Висока ціна є символом престижу та сприймається як знак якості, тому вона сама по собі здатна створювати «ефект шедевру» і викликати бажання його придбати. Саме ці характеристики сьогодні в першу чергу формують уявлення про високу цінність, елітарність та інвестиційний потенціал мистецтва. Для деяких покупців естетична чи пізнавальна функція взагалі не важлива: головне, щоб предмет мистецтва виконував економічну функцію як інвестиція і засіб накопичення багатства, а також комунікативну, сповіщаючи оточуючих про високий соціальний статус його власника.
Якщо розглядати предмети мистецтва суто як товар на арт-ринку, то не так вже й важливо, який задум сам художник вкладає у свою творчість. Як колись сказав відомий колекціонер і арт-дилер Чарльз Саатчі, гарною інвестицією можуть бути і акули, і лайно художника, і традиційний живопис, оскільки знайдуться фахівці, які дадуть раду усім цим речам. Звучить доволі грубо, але сучасний арт-ринок справді часто досить далекий від ідеалів прекрасного, притаманних естетиці ХVIII-ХІХ ст.
За даними порталу «Artprice.com», пік аукціонних продажів робіт Френка Стелли припав на 2019 р. Зараз його твори перепродають не так активно, але вигідно. У листопаді 2023 р. на аукціоні «Сотбіс» у Нью-Йорку було продано його картину «Гондураська лотерея Ко.» («Honduras Lottery Co.», 1962) за 18,7 млн дол. (естімейт становив 10 – 15 млн дол.). Це не чорне полотно, а, навпаки, дуже яскрава картина з концентричних різнокольорових квадратів.
Френк Стелла «Гондураська лотерея Ко.» (1962). Полотно, алкідна емаль. 215,9 х 215,9 см. Фото: Sotheby’s/twitter.com.
Це друга найдорожча картина Стелли після вже згаданого чорного полотна «Пойнт оф Пайнс». «Гондураську лотерею» минулого року виставили на «Сотбіс» спадкоємці померлої американської колекціонерки Чари Шрейєр. Сама пані Шрейєр придбала цю картину у тому ж аукціонному домі ще у 2001 р. за 721 тис. дол. Таким чином, протягом 22 років вартість картини зросла у 26 разів, а спадкоємці колекціонерки отримали від перепродажу майже 18 млн дол. Можливо, це є найкрасномовнішою відповіддю на питання, чому картини Френка Стелли приваблюють багатьох колекціонерів.
Джерела:
Автори: Степан Максимов, Олена Радаєва
|
