 |
 |
 |
|
ВСЕ ЦАРСТВО ЗА КОТА
22 листопада 2024 року
Річард ІІІ в однойменній п’єсі Шекспіра вигукнув відому фразу: «Все царство за коня!» Подібний бартерний обмін що за коня, що за кота, звичайно, є поетичним перебільшенням, але на сучасному арт-ринку не так вже й фантастично звучала б фраза на кшталт «Пентхаус за кота!», оскільки існує чимало зразків творів мистецтва, головними героями яких є представники родини котячих, які (твори) подекуди не поступаються за своєю вартістю цілком пристойним апартаментам. Це і бронзові коти зі стародавнього Єгипту, і пухнастики з-під пензля старих майстрів та художників ХІХ ст., і витончені худющі коти Альберто Джакометті або сучасний КІТч Джеффа Кунса.
Почнемо нашу розповідь про дорогих люксусових котів не в ціновому, а хронологічному порядку. На найбільших світових аукціонах «Сотбіс» та «Крістіс» можна знайти статуетки котів, які тішили своїх господарів ще за кілька століть до нашої ери, за ціною від кількох тисяч до кількох мільйонів доларів. Найдорожча на сьогодні єгипетська бронзова фігура кішки часів династії Птолемеїв, створена у проміжку між 304 та 30 рр. до н. е., була придбана у 2013 р. на торгах «Крістіс» у Нью-Йорку за рекордні для єгипетського «котячого» мистецтва 2 млн дол., у вісім разів перевищивши верхнє значення естімейта (попередньо скульптуру оцінили у 150-250 тис. дол.). У ХІХ ст. ця невеличка скульптура перебувала у колекції прем’єр-міністра Єгипту Нубара Паші, а у 1895 р. за кілька років до його смерті потрапила до Парижа, де зрештою стала власністю приватного колекціонера зі Швейцарії, чий спадкоємець у 2013 р. і виставив цей «трофей» на продаж, отримавши рекордну суму. За задумом невідомого єгипетського майстра колись фігурку кішки прикрашали сережки, проте сьогодні у бронзових котячих вушках залишилися лише дірки, а прикраси безслідно зникли.
Єгипетський бронзовий кіт, період Птолемеїв, 304-30 рр. до н. е., бронза, висота 34,6 см. Фото: Christie’s через The New York Times/pinterest.com
Серед котячих шедеврів доби Відродження найвищу аукціонну ціну отримав малий хижак, зображений на акварелі «Кіт, що крадеться», німецького художника Ганса Гофмана (1545-1591/1592), на чиїй мордочці проглядається доволі суворий характер. Гофман був поціновувачем Альбрехта Дюрера (1471-1528) і створив чимало копій та імітацій його робіт, тож немає нічого дивного в тому, що поза «Кота, що крадеться» чимось нагадує знаменитого «Зайця» Дюрера. Як припускають, цю акварель Ганс Гофман створив на замовлення нюрнберзького колекціонера Пауля фон Прауна (1548-1616), який протягом життя зібрав велику колекцію графіки старих майстрів. У 1802 р. колекція Прауна була виставлена на аукціон, де значну частину робіт придбав угорський граф Ніколаус Естергазі. У 2006 р. «Кіт, що крадеться» з’явився на лондонських торгах «Сотбіс», де його придбали за 904 тис. фунтів стерлінгів, або майже 1,7 млн дол.
Ханс Хоффманн, Кіт, що крадеться, пергамент, акварель, 24 х 38,2 см. Фото: Christie’s, суспільне надбання через pinterest.com
На самісінькому початку ХІХ ст. французький художник Луї-Леопольд Буаї (Louis-Leopold Boilly, 1761-1845), який зажив слави завдяки численним портретам та жанровим сценам, запропонував новий термін – тромплей (фр. «trompe-l’oeil» – «обман зору»), який відтоді увійшов у лексикон митців та мистецтвознавців для позначення жанру оптичної ілюзії. Подібні ілюзії художники створювали ще з часів античності, але їхній сучасній загальноприйнятій назві ми завдячуємо популярному французькому салонному митцеві. Між 1800 та 1805 рр. Буаї створив один з таких тромплеїв, який зображає реалістичну ілюзію розірваної картини, через яку продирається кіт, аби дістатися прив’язаних до підрамника оселедців. З якого дива на зворотному боці картини висять копчені оселедці, чому хтось поклав впритул до полотна поліно, яке зробило в ньому дірку, що роблять поряд миска та пляшка, – це таємниця, яку митець забрав із собою. Чимало робіт художник створював для своїх знайомих, приховуючи на своїх полотнах жарти, зрозумілі лише вузькому колу «посвячених». «Тромплей з котом, поліном, що виглядає з полотна, та рибою на підрамнику» був написаний Буаї для близького друга, оперного співака і музиканта Сімона Шенара. Пройшовши через чимало рук, зрештою картина була успадкована анонімною власницею, яка у 2012 р. виставила чудернацьке полотно з котом у пошуках оселедців на продаж в аукціонному домі «Крістіс» у Нью-Йорку, де фахівці оцінили картину у 150-200 тис. дол. Фінальна ціна продажу всіх приємно здивувала – 842,5 тис. дол.
Луї-Леопольд Буаї, Тромплей з котом, поліном, що виглядає з полотна, та рибою на підрамнику (близько 1800-1805 рр.)., полотно, олія, 85 х 96 см. Фото: Christie’s, суспільна надбання через Вікісховище
Найвідомішою художницею ХІХ ст., яка кілька десятиліть присвятила зображенню життя-буття домашніх улюбленців, стала бельгійська мисткиня голландського походження Генрієтта Роннер-Кніп (1821-1909). У 1870-х рр. вона відійшла від інших анімалістичних сюжетів, зосередившись на зображенні грайливих котиків, які припали до смаку європейській публіці та багатьом аристократичним особам, зокрема й німецькому імператору Вільгельму І. Сьогодні найдорожчою роботою художниці залишається полотно «Кошенята за грою», яке у 2006 р. на аукціоні «Сотбіс» в Амстердамі продали за 342 тис. євро (430 тис. дол.), перевищивши естімейт у 80-120 тис. євро.
Генрієтта Роннер-Кніп, Кошенята за грою (1898), полотно, олія, 91 х 73 см. Фото: @beautiful.classic.world, cуспільне надбання через Instagram.com
Але справжній котячий «magnum opus» не лише ХІХ ст., а й усіх часів та народів, – картина австрійського художника Карла Калера (1856-1906) з пікантною назвою «Коханці моєї дружини», яка зображає кілька десятків «героїв-коханців» ангорської та перської порід. Епічне полотно довжиною понад 2,5 м і вагою 103 кг справило справжній фурор у 1893 р. на Всесвітній виставці у Чикаго, для якої картину позичила її власниця, американська мільйонерка з Сан-Франциско і справжня «котяча мати» Кейт Бердселл Джонсон. У 1891 р. заможна жінка замовила Карлу Калеру, який емігрував до США, портрет сорока двох зі своїх трьохсот п’ятдесяти котів, які мешкали у її великій літній резиденції, а центральною фігурою композиції став кіт на ім’я Султан, якого пані Бердселл Джонсон придбала в Парижі, не пошкодувавши за красеня 3 тис. дол. За найбільшу в світі картину з котами мільйонерка заплатила художнику 5 тис. дол. – трохи більше, як за півтора кота.
Карл Калер, Коханці моєї дружини (1891), полотно, олія, 177,8 х 258,4 см. Зображення: Sotheby’s, суспільне надбання через Вікісховище
На жаль, насолоджувалася картиною власниця недовго: у 1893 р. Кейт Бердселл Джонсон померла, заповівши на утримання своїх улюбленців 500 тис. дол. (для кінця ХІХ ст. – шалені гроші). Наступного року «Коханців моєї дружини» (до речі, цю дотепну назву вигадав чоловік колекціонерки-котолюбки) придбав підприємець французького походження Ернест Хакетт для своєї арт-галереї «Палац мистецтв» у Сан-Франциско, проте великий землетрус 1906-го року з епіцентром неподалік від міста знищив «Палац мистецтв» та призвів до загибелі самого художника Карла Калера. Але картина з елітними котами дивом вціліла і незабаром перейшла до каліфорнійського галериста Френка Гейвена, після чого побувала в руках кількох американських колекціонерів. Останній власник, який приватно придбав «Коханців моєї дружини» у 2005 р., у листопаді 2015-го виставив картину на аукціон «Сотбіс», де її попередньо оцінили у 200-300 тис. дол., а для експонування великого й важкого полотна аукціонному дому довелося додатково зміцнити стіну приміщення. Результат торгів перевершив очікування – 826 тис. дол. Покупець, який не побажав розголошувати свою особу, лише повідомив, що придбав «Коханців моєї дружини» у пам’ять про свою покійну матір, яка дуже любила репродукцію цієї картини.
Один з найпопулярніших і найвпливовіших художників ХХ ст. Пабло Пікассо (1881-1973) теж звертався до анімалістичного жанру (хоча жіночу натуру митець, вочевидь, шанував палкіше), зокрема й до зображень котів, які у його кубістичній манері часто нагадують міфічних чупакабр з великими пазурами, зубами і несамовитими очима. Пікассо захоплювався вуличними й дикими котами, а писати їх почав наприкінці 1930-х рр. – в той час, коли в Іспанії вирувала громадянська війна, а гітлерівські війська окупували Чехію. Тож образ хижака, який шматує птахів, став не просто відображенням сцен з життя тварин, а й символом людської жорстокості. У листопаді 1997 р. картина Пікассо «Кіт і птах» зі збірки відомих американських колекціонерів Віктора та Саллі Ґанц пішла з молотка на аукціоні «Крістіс» у Нью-Йорку за 8,2 млн дол. (естімейт становив 6-7 млн дол.). У далекому 1963 р. Віктор Ґанц придбав цю роботу в одній з нью-йоркських галерей за 29 тис. дол.
Пабло Пікассо, Кіт і птах (1939), полотно, олія, 96,8 х 129,8 см. Зображення: © Estate of Pablo Picasso. Фото: NichoDesign, CC BY-SA 2.0 flickr.com
Ще один кіт Пікассо, увіковічнений в бронзі, у 2015 р. на торгах «Сотбіс» у Нью-Йорку пішов з молотка за 1,8 млн дол. (щоправда, попередньо оцінили його дорожче – від 2 до 3 млн дол.). Назва цієї скульптури звучить знайомо – «Кіт, що крадеться», подібно до рудого ренесансного кота Ганса Гофмана. Поза кота Пікассо з настовбурченим хвостом може нагадувати не лише хижака, готового стрибнути на здобич, а й котиська, зайнятого іншою важливою справою, який от-от почне загрібати ямку. Другий екземпляр скульптури знаходиться у Музеї Пікассо в Парижі.
Пабло Пікассо, Кіт, що крадеться (1944), бронза, довжина 51,4 см, Музей Пікассо, Париж. Зображення: © Estate of Pablo Picasso. Фото: Rodney, CC BY 2.0 через flickr.com
А найдорожчий на сьогодні артистичний кіт вийшов з майстерні Альберто Джакометті (1901-1966) – відомого художника родом зі Швейцарії, чиї роботи за рівнем аукціонних цін посідають перші сходинки у сегменті скульптури. Спершу Джакометті тяжів до малих форм, висота яких часто не перевищувала кількох сантиметрів. А після Другої світової війни почали з’являтися його впізнавані, надзвичайно видовжені й тонкі фігури, переважно людські, проте у доробку скульптора присутня й анімалістика. Сам Джакометті полюбляв котів і колись сказав, що між порятунком з палаючого будинку кота або картини Рембрандта обрав би тварину. У 1951 р. якось протягом одного дня Джакометті зліпив з гіпсу кілька скульптур: двох коней, собаку й кота. Через великий розмір коней довелося залишити на вулиці, де їх розмило дощем, а от собака й кіт збереглися, перебуваючи в майстерні. У 1955 р. фігура кота була відлита в бронзі і того ж року її придбало подружжя американських колекціонерів Сідні та Френсіс Броуді. У 2010 р. після смерті Френсіс Броуді відбувся розпродаж її колекції в аукціонному домі «Крістіс» у Нью-Йорку, де «Кота» Джакометті, якого попередньо оцінили у 12-18 млн дол., придбали за рекордні 20,8 млн дол. У 2018 р. інша версія того самого «Кота» з колекції бельгійських банкірів Ламбертів пішла з молотка також на аукціоні «Крістіс» за майже 17,2 млн дол.
Альберто Джакометті, Кіт (1951), бронза, довжина 80 см. Зображення: © Estate of Alberto Giacometti. Фото: Regan Vercruysse, CC BY-NC-ND 2.0 через flickr.com
Молодший брат Альберто Джакометті, Дієго (1902-1985), теж був небайдужий до котів, які вільно вешталися його майстернею. Його скульптурний «Кіт-метрдотель» виглядає меншим, але значно вгодованішим, ніж кіт у виконанні його старшого брата. Цю скульптуру Дієго Джакометті створив не лише заради чистого мистецтва, а й для практичного застосування: «Кіт-метрдотель» задуманий як годівничка для птахів, які можуть їсти з мисочки у котячих лапах. У 2018 р. один з екземплярів скульптури пішов з молотка на аукціоні «Крістіс» у Нью-Йорку за 636,5 тис. дол.
Дієго Джакометті, Кіт-метрдотель (1967), бронза, 29,15 х 10,5 х 21 см. Зображення: © Estate of Diego Giacometti. Фото: © passerby через twitter.com
Отож, коти посіли гідне місце у мистецтві стародавніх та старих майстрів, на полотнах митців ХІХ ст., в живописі та скульптурі модерністів. Чи є місце звірятам у повоєнному та сучасному мистецтві, де сентиментальні почуття до пухнастиків – якось не комільфо? Звісно, є. Якщо сучасний митець наважується зобразити котика, то робить це зазвичай без надмірної «красивості» і «милоти», а інколи навпаки – доводить ці риси до крайнощів, умисно створюючи іронічний кітч.
Зірка поп-арту Енді Воргол (1928-1987) тішив своїх шанувальників не лише портретами знаменитостей, банками супу чи зображеннями автокатастроф. Ще в 1954 р., проживаючи разом з матір’ю та кількома десятками котів, молодий художник випустив альбом акварелей під назвою «25 котів на ім’я Сем та одна блакитна кішка». В середині 1970-х він створив відому серію «Коти й собаки». Шовкографію з цього циклу із зображенням кота на ім’я Бродвей в художника придбала його палка шанувальниця на ім’я Сао Шлюмберже – світська левиця, яка завдяки шлюбу з французьким нафтовим магнатом стала покровителькою митців і дизайнерів. У 2014 р. на аукціоні «Сотбіс» у Нью-Йорку лаконічне зображення зеленоокого кота продали за 701 тис. дол.
Енді Воргол, Коти і собаки (Бродвей) (1976), полотно, акрил, чорнило для шовкографії, 126,1 х 102,3 см. Зображення: © Estate of Andy Warhol. Фото: © Christie’s через The Great Cat/pinterest.com
Добре відомий чарівний засіб, який дозволяє створювати і колекціонувати будь-яке мистецтво, навіть надмірно солодкавих гігантських пластикових кошенят, – це іронія. Джефф Кунс, колишній брокер з Волл Стріт, а сьогодні – найдорожчий живий митець, став майстром подібного іронічного кітчу для мільярдерів. Аби стати власником зразка високого мистецтва від Кунса, найзаможніші колекціонери готові терпіти тривалі затримки на його виробництві (хоча на художника, який лише генерує ідеї та контролює якість роботи, працюють десятки професійних майстрів, виробничий процес нерідко триває декілька років). Так вже покійний американський підприємець і колекціонер Елі Брод ще в 1996 р. авансом сплатив за скульптуру під назвою «Кіт на білизняній мотузці» (сума угоди залишилася невідомою), проте отримав її тільки у 2001 р. Броду дісталося велике руде кошеня у бірюзовій шкарпетці, яка висить на прищепках серед різнокольорових маргариток. Існує ще чотири варіанти цієї триметрової скульптури з котами різної масті у шкарпетках синього, червоного, помаранчевого та жовтого кольорів. Влітку 2015 р. галерея Ларрі Ґаґосяна виставила помаранчеву версію «Кота на білизняній мотузці» на швейцарському ярмарку «Арт Базель» за ціною близько 10 млн дол., проте після його завершення не повідомлялося, чи продав Ґаґосян велику мільярдерську іграшку.
Джефф Кунс, Кошеня на білизняній мотузці (Жовтий) (1994-2001), поліетилен, 312,4 х 279,4 х 127 см. Зображення: © Estate of Jeff Koons. Фото: Jérôme Decq, CC BY 2.0 через flickr.com
Як бачимо, коти подобаються багатьом: і митцям, і глядачам, і колекціонерам. Навіть акули бізнесу не можуть встояти перед котиком, якщо він брендовий і дорогий.
Джерела:
1. An Egyptian Bronze Cat. Christie’s
2. Hans Hoffmann (Nuremberg 1545/50-1591/92 Prague), A crouching cat. Christie’s
4. Lot 186 Henriëtte Ronner-Knip Dutch, 1821-1909. Sotheby’s
6. Pablo Picasso, Chat l’oiseau. Christie’s
7. Lot 45 Pablo Picasso. Sotheby’s
8. Alberto Giacometti (1901-1966), Le Chat. Christie’s
9. Diego Giacometti (1902-1985) ‘Chat Maitre d’Hôtel’, conceived 1967. Christie’s
10. Lot 123 Andy Warhol. Sotheby’s
11. Devine Thomas K. The Selling of Jeff Koons. Artnews. 2005. May 1
12. Norden E. Photo Reportage: Preview Days at Art Basel. Arterritory. 2015. June 18
Автори: Степан Максимов, Олена Радаєва
|
