НАЙВІДОМІША СУЧАСНА АБСТРАКЦІЯ:

ВІД АНДЕГРАУНДУ ДО БРЕНДУ

17 листопада 2023 року

Як відомо, сучасне мистецтво – це аж ніяк неприкраса для інтер’єру. Сучасне мистецтво часто позиціонується як соціальне чи філософське висловлювання, дослідження, прояв громадського активізму, пошук нових зображальних засобів і способів комунікації з публікою. Відлік історії «Contemporary Art» зазвичай прийнято вести з 1970-х років. У світових арт-галереях та аукціонних будинках новаторські твори повоєнних 1950-60х та подальших років зазвичай об’єднують в один сегмент арт-ринку: повоєнне та сучасне мистецтво (Post War and Contemporary Art).

Сучасне мистецтво певний час було явищем андеграундним, до певної міри маргінальним та бунтарським: чимало митців у Європі та США повстали проти прямолінійної предметності, «буржуазності» і традиційної «красивості»; вони експериментували і подекуди відверто глузували над суспільством. Такі тенденції спостерігалися ще від самого початку ХХ ст., а після Другої світової війни і розчарування багатьох інтелектуалів та митців у традиційних естетичних та етичних постулатах підхід до мистецтва як до інструменту соціальної критики та іронії став особливо поширеним.

Згадаймо італійського концептуаліста П’єро Мандзоні, який поглузував над міланською публікою, створивши 90 бляшанок зі своїми консервованими екскрементами вартістю 30 грамів золота за штуку (хоча є версія, що замість «натурпродукту» у бляшанках знаходиться гіпс). Проте «Лайно художника» знайшло своїх поціновувачів і стало видатним зразком концептуального мистецтва. Сьогодні ціновим рекордом, сплаченим за одну баночку, є сума 275 тис. євро.

Значне місце у сучасному мистецтві посіла абстракція і максимальний відхід від предметності. Радикальний підхід до образотворчого мистецтва добре характеризує творче кредо американського абстракціоніста Еда Рейнхардта, який справив значний вплив на багатьох сучасних художників. Його маніфест «12 правил нової Академії» проголошував наступні правила: «Жодного підтексту. Жодної роботи пензлем чи каліграфії. Жодних ескізів та рисунку. Жодних форм. Жодних образів. Жодних кольорів. Ніякого світла. Ніякого простору. Ніякого часу. Жодного формату і жодних пропорцій. Ніякого руху, жодних предметів, жодної теми». Під впливом таких поглядів багато відомих сучасних найдорожчих художників (наприклад, Джаспер Джонс чи Герхард Ріхтер) пройшли у своїй творчості мінімалістичний монохромний етап. У повоєнній Європі законодавцем моди на безпредметний монохромний (одноколірний) живопис був французький художник Ів Кляйн.

Приблизно до кінця 1970-х рр. комерційна успішність у художньому середовищі доволі часто вважалася моветоном. Значна популярність лівої ідеології серед інтелектуалів, студентів та митців 1960-х рр. змушувала їх зневажливо ставитися до успішних художників-»буржуа» і боротися проти комерціалізації мистецтва. Але ближче до 1980-х рр. ситуація змінилася і значна частина арт-середовища впала в іншу крайність: саме комерційний успіх художника став головним мірилом його значущості.

Відтоді магічний ефект високої ціни діє не лише на пересічну публіку і колекціонерів, а навіть на фахових мистецтвознавців, кураторів, арт-критиків. До речі, це не є чимось принципово новим: такий «вау-ефект» помітив ще відомий французький художник ХІХ ст. Гюстав Курбе: у своїх листах він писав, що зростання цін на його роботи змушує колекціонерів та публіку прихильніше сприймати його творчість і справляє на них враження високої художньої значущості.

Сьогодні питання самої сутності мистецтва та критерії його якості надзвичайно розмиті, що викликає значну непевність серед покупців. Як писав відомий знавець сучасного арт-ринку Дон Томпсон, невпевненість колекціонерів і брак часу, аби самостійно розбиратися у всіх тонкощах сучасного мистецтва, змушує їх покладатися на відому «торгову марку» арт-дилера чи аукціонного дому і купувати «брендових» художників.

Розглянемо кілька досить відомих зразків сучасного абстрактного живопису, які вже увійшли в історію мистецтва, імена їхніх авторів поповнили «пантеон» видатних митців і продаються у вищому ціновому сегменті світового арт-ринку. У чому їхній секрет? Твори та імена цих художників стали знаменитими, брендовими і дорогими почасти завдяки їхньому новаторському характеру, але значною мірою також завдяки зусиллям галеристів, арт-експертів, аукціонних фахівців та колекціонерів, які підняли їхню символічну та ринкову вартість.

Все розмаїття сучасного мистецтва і, зокрема, абстрактного живопису, неможливо представити. Це лише невелика кількість знакових робіт, які особливо яскраво свідчать про велике значення на сучасному арт-ринку бренду художника і креативності. Подекуди між геніальною креативністю та тривіальністю пролягає тонка грань. Покажемо лише деякі, найбільш знакові з нашої точки зору, твори.

Сай Твомблі «Без назви», або «Шкільна дошка» (1968) – 70,5 млн дол.

Зображення з інтернет-ресурсу artnet.com

Ця картина американського художника Сая Твомблі (справжнє ім'я – Едвін Паркер Твомблі молодший, 1928-2011) була продана у 2015 р. на аукціоні «Сотбіс» у Нью-Йорку за 70,5 млн. дол. Сіре полотно розміром близько 173 х 229 см пофарбоване звичайною побутовою фарбою для покриття стін («house paint»), а рисунок нанесений восковим олівцем. До цієї манери Твомблі прийшов, маючи значний художній досвід: у підлітковому віці брав художні уроки, згодом навчався у Школі Музею образотворчого мистецтва у Бостоні, відвідував Лігу студентів мистецтва у Нью-Йорку, вчився у відомому Блек-Маунтін Коледжі у Північній Кароліні, звідки вийшло багато американських повоєнних художників-абстракціоністів. Вважається, що на специфічний стиль Твомблі, який нагадує графіті або експресивні «каракулі», справила його служба в армії США у 1950-х рр., де художник служив криптографом.

Значною мірою своїй популярності і сьогоднішній високій ринковій вартості творчість Сая Твомблі завдячує діяльності двох найвідоміших і найпідприємливіших американських арт-дилерів. Наприкінці 1950-х рр. його просуванням певний час займався нью-йоркський галерист Лео Кастеллі. Щоправда, Кастеллі не вважав твори Твомблі видатними, тому не уклав з ним довгостроковий контракт і не надавав йому регулярну фінансову підтримку, на відміну від інших своїх художників.

У 1990-х роботи Твомблі почав просувати Ларрі Гагосян, сьогоднішній арт-дилер №1 у світі. Без сумніву, сам Гагосян є брендом і авторитетом, якому довіряє безліч найбагатших колекціонерів у світі. Тому й художники, з якими він працював чи продовжує працювати, знаходять своїх шанувальників та інвесторів і стрімко зростають в ціні, а експерти і мистецтвознавці вписують їхні імена у світову історію мистецтва. Крім того, роботи Твомблі кілька разів з’являлися на Венеційській бієнале, а, як відомо, «ефект бієнале» надає додаткової символічної цінності творам художника і сприяє зростанню їхньої ринкової вартості.

Творчість Сая Твомблі популярна не лише серед колекціонерів: сьогодні існує спільний проект Школи дизайну Род-Айленда з кількома медичними закладами США, в рамках якого роботи Сая Твомблі вивчають студенти, стажери та лікарі. Досліджуючи створені ним зображення, медики навчаються краще розуміти беззмістовні на перший погляд графічні оповідання своїх пацієнтів, які мають психологічні чи соціальні проблеми, та ставитися до них з емпатією.

Ів Кляйн «Антропометрія блакитного періоду (ANT 124)» (1960) – 27,2 млн фунтів стерлінгів

Зображення з інтернет-ресурсу barrons.com

У червні минулого, 2022 р. цю роботу французького художника Іва Кляйна продали на аукціоні «Крістіс» за понад 27 млн британських фунтів стерлінгів. Фахівці аукціону як завжди інтелектуально та елегантно описали виставлений на продаж лот: «шедевр, що охоплює історичну територію у практиці Іва Кляйна». У новаторстві художника сумніватися точно не доводиться, оскільки до нього ніхто не створював «антропометрій» і не проводив перформансів із пофарбованими оголеними моделями, які лишали відбитки своїх тіл на полотні. Це справді було щось досі небачене.

Ів Кляйн (1928-1962) добре відомий передусім своїми монохромними полотнами фірмового ультрамаринового кольору, запатентованого ним як «Міжнародний синій Кляйна» («International Klein Blue», або «IKB»). Ів Кляйн у 50-х рр. був одним з тих, хто ввів моду на монохром.

Полотно «Антропометрія блакитного періоду» (або «АNT 124») стало першим із серії, створеній за допомогою нового технічного прийому: він полягав у нанесенні на папір чи полотно відбитків жіночих тіл, обмазаних фірмовою сумішшю ультрамаринового пігменту та синтетичної смоли, запатентованою Кляйном. «ANT 124» була створена у майстерні художника в лютому 1960 р.: це величезний аркуш паперу розміром 154,5х317 см, закріплений на полотні, із вісьмома відбитками частин тіла оголеної моделі. Через кілька тижнів після створення цієї роботи Ів Кляйн публічно продемонстрував наживо процес створення «антропометрій» оголеними жінками у Міжнародній галереї сучасного мистецтва в Парижі. Креативність Кляйна далеко не всі прийняли із захватом. Доволі суворій критиці його піддала феміністична спільнота: на адресу Кляйна лунали звинувачення, що він експлуатує жіночі тіла і пожинає плоди праці своїх моделей.

Хай там як, але Ів Кляйн увійшов в історію мистецтва і став справжнім брендом сучасного арт-ринку. «Антропометрія блакитного періоду» є знаковою, але не найдорожчою його роботою. Поки що рекордну ціну 36,7 млн доларів (за тодішнім курсом – 23,5 млн фунтів) було сплачено у 2012 р. за роботу Кляйна «Блакитна троянда» («Le Rose du bleu») – велике дерев’яне панно з приклеєними морськими губками та мушлями, пофарбованими рожевим пігментом.

Агнес Мартін «Апельсиновий гай» (1965) – 10,7 млн дол.

Зображення з ресурсу mutualart.com

Мистецтво Агнес Мартін (1912-2004) вважається класикою американського абстракціонізму. Її роботи мають типовий мінімалістичний характер, але сама художниця вважала себе абстрактною експресіоністкою. Доля Агнес Мартін доволі непроста: потерпаючи від періодичних загострень шизофренії, вона пройшла кілька курсів електрошокової терапії. Згодом захопилася східною філософією і шукала внутрішнього спокою у даосизмі та художній творчості. Крім того, Мартін мала кілька гучних романів із жінками, зокрема, із відомою та впливовою галеристкою Бетті Парсонс, що для Сполучених Штатів середини ХХ ст. було скандальним і незвичним.

Наприкінці 1960-х рр. художниця вирішила покинути Нью-Йорк після руйнування приміщення, де вона працювала, та самогубства свого наставника, відомого абстракціоніста і мінімаліста Еда Рейнхардта, який потерпав від депресії. Полишивши нью-йоркське богемне та світське життя, Агнес Мартін провела решту часу переважно в усамітненні у штаті Нью-Мексико, проте мала прихильних до неї меценатів і поціновувачів її робіт, які допомагали їй активно брати участь у престижних виставках в усьому світі та отримувати нагороди до кінця свого життя. З легкої руки сучасних арт-критиків художниця отримала модний у сучасній масовій культурі статус «ікони стилю» (одна з найвідоміших сучасних книг про неї має назву «Агнес Мартін: художник, піонер, ікона»).

Її легко впізнавана манера – це полотна, вкриті прозорими шарами фарби та педантично розкреслені олівцем на численні горизонтальні та вертикальні лінії, які утворюють сітки різної конфігурації. Робота «Апельсиновий гай» («Orange grove») – яскравий зразок стилю Агнес Мартін: велике полотно розміром 183х183 см, вкрите дуже тонким прозорим шаром олійної фарби і акуратно розграфлене блідо-помаранчевим олівцем. На аукціоні «Крістіс» у 2016 р. його придбали за майже 10,7 млн дол.

«Оксидаційний живопис» Енді Ворхола (1978) – 3,4 млн дол.

Зображення з інтернет-ресурсу mutualart.com

Ім’я Енді Ворхола – це справжній бренд. Значною мірою свій образ «ікони стилю» він створив сам: біла перука, відсторонена флегматична манера поведінки, арт-студія «Фабрика» із богемною тусівкою і креативність та продуктивність зробили Ворхола модною зіркою ще за його життя. Він був одним з перших, хто перетворив творчий процес на масове виробництво і залучив цілу команду асистентів. Завдяки групі таких помічників, на яких було покладено особливе завдання, наприкінці 1970-х рр. була створена серія «Оксидаційного живопису» Ворхола («Oxidation Paintings», або «Piss Paintings») – картини, написані сечею.

Помічники художника за його вказівкою виписували «арабески» струменем своєї сечі на поверхні, вкритій фарбою із вмістом міді чи золота. Окислені ділянки металу набували абстрактних обрисів і цікавих зеленкуватих відтінків. Одним з асистентів Ворхола був відомий у модній нью-йоркській тусівці персонаж на ім’я Віктор Гюго (Victor Hugo). Попри те, що це був псевдонім, є у цьому певна іронія: тезко відомого письменника став «piss-менником».

«Piss Paintings» посідають не найвищу сходинку у рейтингу цін на роботи Енді Ворхола (найдорожчою на сьогодні є шовкографія «Блакитна прострелена Мерилін», яку продали у 2022 р. за 195 млн дол.). Але це, звісно, знакова і колоритна віха у творчості легенди поп-арту. За словами керівника студії Ворхола, Вінсента Фрімонта, який мав честь спостерігати за творчим окислювальним процесом, це «дивовижно красиві картини… які мають багато спільного з алхімією та хімією». За зразок оксидаційного живопису на зображенні вище, розміром 193х132 см, у 2018 р. на аукціоні «Сотбіс» сплатили 3 375 000 дол.

Крістофер Вул «Без назви» (2008) – 8,3 млн дол

Зображення з ресурсу mutualart.com

Американський художник Крістофер Вул (нар. 1955 р.) найбільше відомий своїми «словесними» картинами: величезними, вищими від людського зросту алюмінієвими пластинами, вкритими білою емаллю, на які нанесені через трафарет чорною фарбою лаконічні висловлювання (подекуди лайливі, іноді нейтральні або ж відомі фрази). Найвідомішою і найдорожчою роботою Вула стала «Апокаліпсис сьогодні», створена у 1988 р. Це біла алюмінієва основа із дев’ятьма великими чорними словами: «SELL THE HOUSE SELL THE CAR SELL THE KIDS» («Продай дім, продай авто, продай дітей…» – це фрагмент листа, якого у розпачі написав своїй дружині головний герой фільму Френсіса Форда Копполи «Апокаліпсис сьогодні»). Цією  роботою володіло по черзі кілька відомих колекціонерів, а у 2013 р. на аукціоні «Крістіс» його продали за рекордну для робіт Вула суму – 26 млн дол.

З 2000-х рр. Крістофер Вул зосередився не створенні абстрактних монохромних картин. Техніка більшості робіт цього періоду полягає у тому, що на основу наноситься емаль з аерозольного балончика, потім ганчіркою, змоченою скипидаром, протираються напівпрозорі смуги, зверху наноситься кілька абстрактних кривих ліній, в окремих місцях полотно знову протирається розчинником. Вище наведене зображення роботи «Без назви» 2008 р. – показовий зразок техніки Крістофера Вула останніх років. Ця картина була продана на аукціоні «Крістіс» у Нью-Йорку у 2018 р. за 8,3 млн дол. 

Точкові картини та NFT Деміена Хьорста (2016-2021 р.) – близько 20 млн дол

Фото з інтернет-ресурсу collectible.to

Ім’я Деміена Хьорста вже стало хрестоматійним прикладом художника-підприємця та художника-бренду. Завдяки власному таланту до підприємництва та самопрезентації, а також співпраці із надзвичайно впливовим колекціонером Чарльзом Саатчі і арт-дилерами Джеєм Джопліном та Ларрі Гагосяном Деміен Хьорст став найуспішнішим із усієї групи «Молодих британських художників».

На разі Хьорст є найбагатшим митцем Великобританії (принаймні у 2020 р. його статки оцінювалися у 384 млн дол.). Найдорожчим його твором лишається арт-об’єкт під назвою «Весняна колискова» (Lullaby Spring) – скляна шафка із розкладеними на її поличках пігулками, продана ще у 2007 р. за 19,3 млн дол. Напевно, найбільшу славу Хьорсту принесли законсервовані у формальдегіді тіла тварин. Особливо, акула під назвою «Неможливість смерті у свідомості живого». Це славнозвісне акуляче опудало згодом увійшло у назву книжки-бестселера про сучасний арт-ринок, написаної Доном Томпсоном, – «Опудало акули за 12 мільйонів доларів» («The $12 Million Stuffed Shark»).

Людський череп, оздоблений діамантами і названий Деміеном Хьорстом «Заради любові до Бога», вартістю 50 млн фунтів (або, на той час, 100 млн дол.), зарахувати до реальних цінових рекордів художника складно, оскільки цей арт-об’єкт у 2008 р. придбав консорціум, засновниками якого були сам Деміен Хьорст та представник його арт-дилера із лондонської галереї «Білий куб». Одним словом, художник і галерист придбали роботу в самих себе, оскільки інших охочих не виявилося.

Художник продовжує активно працювати і йти у ногу з часом: влітку 2021 р. він випустив колекцію NFT із лаконічною, але характерною, назвою – «Валюта» («The Currency»). Цифрові токени відтворювали серію його абстрактних «точкових» картин із зображеннями різних комбінацій різнокольорових кружечків на білих аркушах однакового розміру. Ця велика серія почала створюватися ще з 2016 р. Своїй високій продуктивності Деміен Хьорст завдячує найнятим асистентам, які гарно вміють малювати кольорові кружальця. Ідея токенізувати та розпродати ці роботи на піку зростання ринку NFT була справді вчасною і креативною. Всього було випущено 10 тисяч токенів до кожної з 10 тисяч оригінальних картин по 2 тис. дол. за одиницю.

Проект «The Currency» тривав цілий рік. Протягом цього періоду покупець мав можливість вирішити: залишити собі NFT чи все ж таки обрати фізичний паперовий оригінал. У разі вибору на користь віртуального токена художник обіцяв спалити відповідну картину. Якщо ж обирали паперовий аркуш, то мав бути ліквідований NFT. Кількість заявок від покупців перевершила очікування: на кожен з 10 тисяч NFT було близько шести охочих його придбати.

По завершенні проекту художник дотримався своєї обіцянки: протягом жовтня 2022 р. у лондонській «Галереї Ньюпорт Стріт»  (Newport Street Gallery) Деміен Хьорст, одягнений у вогнетривкі рукавички та ефектні сріблясті брюки, разом із помічниками демонстрував на камеру під час прямого ефіру кожен з паперових творів, який придбали у форматі NFT, і кидав у піч, де палали дрова разом із рештками картин. У вогні було знищено 4851 аркуш. Всього разом фізичних «точкових» картин та NFT-копій було продано на суму понад 20 млн дол. (стандартна ціна становила 2 тис. дол. за одиницю, але ближче до завершення проекту вартість зросла і на своєму піку становила 12 тис. дол.).

За матеріалами ресурсів з мережі Інтернет.

Автори: Степан Максимов, Олена Радаєва