СТЕПАН МАКСИМОВ, ОЛЕНА РАДАЄВА:

ПОЛІХРОМ. СИНЕРГІЯ КОЛЬОРІВ

05 серпня 2023 року

Колір — надзвичайно потужний засіб впливу на свідомість людини. У живописі та інших видах мистецтва (скульптурі, архітектурі, декоративно-ужитковому мистецтві, фотографії, дизайні) колорит є найчуттєвішим елементом, який безпосередньо апелює до зору і формує емоційний відгук глядача. Перші відомі людству поліхромні зображення сягають доби палеоліту: вік різнобарвних наскельних малюнків, що зображають тварин у печерах Альтаміра, Ласко чи Труа-Фрер, становить понад 30 тис. років.

Як фізичні, так і семантичні особливості кольору вивчали видатні художники і вчені минулого (Леонардо да Вінчі, Ісаак Ньютон, Йоганн Вольфганг фон Гете). Значний вплив на сучасне сприйняття та використання кольорів справили імпресіоністи та постімпресіоністи другої половини ХІХ ст. Вінсент Ван Гог у своїх листах писав, що «немає синього кольору без жовтого і помаранчевого», а контраст червоного і зеленого художник застосовував, аби надати зображенню більшого драматизму. У першій половині ХХ ст. значний внесок у теорію кольору зробили художники з німецької школи мистецтва, архітектури та дизайну Баугаус. Сучасні митці користуються у своїх експериментах з кольором надбаннями попередників і власними відкриттями.

Отож, розглянемо твори декількох відомих художників ХХ та ХХІ ст., які у своїй творчості закцентували основну увагу на силі кольорів.

АНРІ МАТІСС (Henri Matisse)

Анрі Матісс (1869 - 1954) — один з найвпливовіших французьких митців ХХ ст. Художник пройшов шлях від молодого юриста до учня кількох художніх шкіл, наслідуючи багато напрямків (класичний академічний живопис, імпресіонізм, пуантилізм). До живопису майбутнього митця ненароком заохотила його мати: у двадцятирічному віці Анрі Матісс кілька місяців провів у лікарні після операції з видалення апендиксу, і мати подарувала йому фарби і полотно, аби юнак не нудьгував. Після цього про кар’єру юриста було забуто, і молодий художник-початківець пройшов навчання у кількох мистецьких школах Парижа.

На початку 1900-х років  Матісс разом із однодумцем, Франсуа Дереном, заснував стиль живопису, відомий як фовізм (від фр. les fauves — «дикі»). Для нього характерне використання інтенсивних чистих кольорів, без тонального та світлотіньового моделювання, узагальненість форм, відмова від складних перспективних побудов. Джерелом натхнення для Анрі Матісса слугували роботи Поля Гогена та Поля Сезанна. Фовізм як художній напрям проіснував недовго — приблизно до 1910 р., проте став відправною точкою для характерної манери Матісса.

Зі слів самого художника, він мріяв створювати гармонійне мистецтво, сповнене чистоти, ясності та позбавлене гнітючих і тривожних предметів. Протягом наступних десятиліть улюбленим мотивом художника були жіночі фігури в образі східних одалісок (він неодноразово відвідував Марокко і захоплювався арабськими мотивами). В останні роки життя, будучи прикутим до ліжка, Анрі Матісс вигадав оригінальний спосіб створення картин із клаптиків паперу.

Одна з найвідоміших і промовистих картин художника — «Червона студія» (полотно, олія, 1911). Це полотно розміром 181 х 219 см належить до серії з кількох великих картин, на яких зображені інтер’єри (сюди ж належать твори «Рожева майстерня», «Інтер’єр із баклажанами», «Сімейний портрет»). Сам Анрі Матісс називав ці полотна «інтер’єрами-натюрмортами» через їхню насиченість деталями та декоративними елементами. На полотні «Червона студія» виразно поєдналися винайдені художником прийоми: насичений локальний колір, максимально спрощена лінійна перспектива, узагальнені форми предметів, що заповнюють простір студії (до речі, на полотні зображені 11 картин самого Матісса, 10 з яких збереглися до сьогодення, а одну художник знищив через невдоволеність результатом роботи —зображення оголеної на рожевому тлі, крайнє ліворуч).

Картина змінила кількох власників і зрештою у 1949 р. опинилася у колекції Музею сучасного мистецтва у Нью-Йорку, де перебуває і сьогодні. У листопаді 2004 р. проведене у Великобританії опитування 500 арт-експертів показало, що картина Анрі Матісса «Червона студія», на їхню думку, посідає п’яту сходинку у переліку найважливіших та найвпливовіших творів світового мистецтва. Саме це полотно справило незабутнє враження на іншого майстра колориту — Марка Ротко.

МАРК РОТКО (Mark Rothko)

Відомий американський художник Марк Ротко (1903 - 1970; справжнє ім’я — Маркус Якович Роткович, син єврейських емігрантів з царської Росії) здобув славу завдяки своїм полотнам, створеним у стилі, відомому як «кольорове поле» (англ. color field). Шлях Марка Ротко до живопису чимось нагадує Анрі Матісса: подібно до нього, молодий Ротко здобув освіту, не пов’язану із мистецтвом, так само випадково захопився живописом у двадцятирічному віці і, подібно до Матісса, спробував себе в багатьох стилях (експресіонізмі, сюрреалізмі), доки не знайшов свою характерну художню мову. До того ж Ротко називав Матісса своїм вчителем, чия вище згадана картина «Червона студія» полонила його своїм насиченим, гіпнотизуючим червоним кольором. У 1954 р. (рік смерті Анрі Матісса) Ротко присвятив йому велике полотно.

До своєї характерної манери художник прийшов наприкінці 1940-х—початку 1950-х. Його зрілі твори зображають поєднання кількох (у більшості випадків — трьох, рідше — двох або чотирьох) горизонтальних кольорових площин з нерівними краями на вертикально орієнтованому, зазвичай досить великого розміру полотні. Марк Ротко не вважав себе абстракціоністом, і заявляв, що його зовсім не цікавить теорія кольору чи взаємодія форм. Він прагнув живого мистецтва, яке викликає сильні почуття, і якщо глядач перед його полотном раптом втратить контроль над собою і почне ридати, — мета досягнута. Він також пильно стежив за розміщенням картин у виставкових залах, вимагаючи дотримуватися розроблених ним правил освітлення та розташування полотен відповідно до особливостей приміщення (наприклад, відстань від підлоги до картини мала становити 30 см).

Проте картини художника часто купували не через бурю викликаних ними емоцій, а з іншої причини: їхні кольори просто пасували до інтер’єру покупців, а досить великий розмір картин підкреслював статус свого власника і справляв враження на його гостей.

Одним з найвідоміших творів Марка Ротко є «Білий центр» (або «Жовтий, рожевий і блідо-бузковий на червоному»). Ця картина була написана у 1950 р. олією на полотні розміром 205,8×141 см. Прославилася вона завдяки тому, що у 2007р. на аукціоні «Сотбі» встановила рекорд, ставши на той час найдорожчим твором повоєнного і сучасного мистецтва: королівська сім’я Катару купила його за 72,8 млн доларів США. Значною мірою на ціну картини вплинула активна рекламна кампанія, організована аукціонним будинком, а також факт приналежності до колекції Девіда Рокфеллера, який придбав її у 1960 р. за 8,5 тис. дол. Істотне значення має, звісно, і розмір картини. До того ж, на відміну від багатьох абстракцій Ротко, «Білий центр» виконаний у мажорній, цілком оптимістичній кольоровій гамі, що також значною мірою імпонує смакам колекціонерів.

А станом на сьогодні найдорожчою картиною художника є робота під назвою «№6 (Фіолетовий, зелений та червоний)» (полотно, олія, 84х54 см). ЇЇ у 2014 р. за 186 млн дол. придбав російський мільярдер Д. Риболовлєв у відомого швейцарського арт-дилера Іва Був’є, який ошукав своїх клієнтів на мільярди доларів. 

Сьогодні творчість Марка Ротко — це бренд, символ розкоші і вишуканого мінімалізму. І, звісно, вигідна інвестиція.

СОНЯ ДЕЛОНЕ (Sonia Delaunay)

Французька абстракціоністка Соня Делоне (1885-1979; справжнє ім’я — Сара Елівна Штерн) була родом з України з міста Одеси. Маючи творчі здібності, у 1905 р. юна художниця вирішила оселитися у Парижі, де вирувало творче життя і повсякчас з’являлися нові течії мистецтва. У 1910 р. вона стала дружиною французького художника Робера Делоне (1885-1941), разом з яким започаткувала напрямок геометричної абстракції під назвою «орфізм». Таку назву їхній творчості дав поет Гійом Аполлінер, хоча сам Робер Делоне називав свої композиції «симультанними», тобто побудованими на одночасному контрасті кольорів. Одночасний контраст — це зміна сприйняття кольорів через їхню дію один на одного (наприклад, жовтий колір на світло-зеленому тлі виглядатиме темнішим і невиразнішим, а от на чорному — навпаки, світлішим і яскравішим). Характерні особливості орфізму — виразна, музична ритмічність композиції, взаємоперетин багатьох криволінійних площин, використання яскравих контрастних кольорів.

Соня Делоне пережила свого чоловіка і протягом всього життя продовжувала працювати у започаткованому ними напрямку, створюючи надзвичайно яскраві геометричні композиції. Одна з яскравих ілюстрацій її стилю — досить велика робота під назвою «Кольоровий ритм» (фр. «Rythme Coloré», полотно, олія, 105х194,5 см, 1952 р.).

Картина створює враження інтенсивного руху кольорових форм. Кольорове рішення побудоване на контрасті червоного і зеленого, темно-синього і чорного з білим і світло-жовтим.

Соня Делоне займалася не лише живописом, а й скульптурою, книжковою ілюстрацією, дизайном театральних костюмів та тканин для модних будинків «haute couture», ставши однією з найвідоміших майстринь у стилі геометричної абстракції та ар-деко.

САЛЬВО (Salvo)

Сучасний італійський художник Сальваторе Манджіоне (1947-2015), більше відомий під псевдонімом Сальво, народився на о. Сицилія, проте згодом переїхав до Турину, де й прожив усе своє життя. Наприкінці 1960-х рр. він приєднався до відомого мистецького напрямку, відомого як «Arte Povera», що у перекладі з італійської означає «бідне мистецтво».

У 1972 р. Сальво брав участь у знаменитій виставці «Documenta 5» у Касселі, яку вважають однією з найважливіших виставок сучасного мистецтва після Другої світової війни. Він починав свій шлях як концептуальний художник із роботами у техніці фотомонтажу та колажу. Проте у 1973 р. він почав дедалі частіше звертатися до живопису. Його візитівкою стали безлюдні пейзажі із особливим, інтенсивним освітленням. Живопис Сальво надзвичайно яскравий та дещо наївний, зі спрощеними формами дерев і простими архітектурними спорудами. Його картини нагадують ілюстрації до дитячих книжок. І передусім саме завдяки взаємодії кольорів на полотнах художника виникає ефект неземного, дивовижного світу, наповненого світлом і спокоєм.

На одній із останніх картин Сальво під назвою «Долина» («La Valle», ДВП, олія, 40х60 см, 2008 р.) зображений його «фірмовий» пейзаж із простими будиночками, казковим сяючим небом і деревцями, які теж ніби світяться завдяки контрасту теплих зелених освітлених ділянок із червоними та бузковими рефлексами.

Картини Сальво продаються на провідних світових аукціонах. Унікальність і самобутність завжди цінуються.

ВАДИМ МИХАЛЬЧУК

Серед українських сучасних художників сміливими експериментами з кольором відзначається творчість Вадима Михальчука. Художник народився у Києві 1971 року, де проживає та активно працює і сьогодні. Вадим Володимирович Михальчук є  Заслуженим художником України, професором кафедри мистецтвознавчої експертизи Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (НАКККІМ), почесним професором Шеньчженського технологічного університету у Китаї. Творча та наукова діяльність Вадима Михальчука відзначена багатьма почесними нагородами.

Серед численних виставок Вадима Михальчука назва однієї з них добре відображає творче кредо художника — «Філософія чистого кольору». Вадим Михальчук оригінально використовує взаємодію кольорів і їхню властивість справляти на глядача сильне емоційне враження. Художник створює як абстрактні полотна, так і предметний живопис (оголена натура, натюрморти, пейзажі).

У невеликій абстрактній роботі 2000 року під назвою «Райдуга» (картон, гуаш, 24х31 см) видно, як Вадим Михальчук застосовує ефект одночасного контрасту кольорів та віртуозну гру чорних ліній, які не тільки створюють абстрактні форми, а й підсилюють яскравість окреслених ними кольорових площин. Динамічна композиція у поєднанні із фактурою імпульсивних мазків створює на картині ефект живого руху.

До речі, фахівцями арт-ринку помічено, що картини яскравих кольорів продаються значно краще, аніж ті, що виконані у стриманій чи темній кольоровій палітрі. Наприклад, британський мистецтвознавець і колишній співробітник відомого аукціону Філіп Хук у своїй книжці «Сніданок у «Сотбі» стверджував, що саме яскраві синій, червоний, жовтий і зелений кольори забезпечують найбільшу популярність роботам Пабло Пікассо початку 1930-х рр. І ці ж кольори є одним із секретів успіху багатьох інших класиків модернізму та сучасного мистецтва.

Яскраві пейзажі Вадима Михальчука по-новому демонструють добре відомі краєвиди та архітектуру. Наскільки оригінально виглядає знайома киянам і усім гостям столиці Вокзальна площа на картині «Київ. Центральний залізничний вокзал» (полотно, олія, 60х80 см, 2021 р.). Художник відтворив усі характерні архітектурні особливості будівлі вокзалу, при цьому узагальнено, без надмірної деталізації зобразивши фігури людей та автівок. Досить лаконічна палітра, поєднання сірого із жовтим і блакитним, із вкрапленнями рожевого роблять картину дуже стильною.

Інша дуже добре всім відома споруда зображена на картині «Київ. Будинок Верховної Ради України» (полотно, акрил, 120х150 см, 2022 р.). Це полотно нещодавно експонувалося на всеукраїнській виставці «Трієнале живопису. 2023» (Київ, Центральний будинок художника, 9 червня – 2 липня 2023 р.). На різнобарвному тлі притягує до себе увагу яскраво-біла будівля Верховної Ради із тонко і ретельно відображеними архітектурними деталями. Яскраві кольори довкола створюють не лише позитивний настрій, а й зовсім новий, незвичайний ландшафт.

Особливу виразність творам Вадима Михальчука також надають чітко виділені темними тонкими лініями контури предметів. Цей  прийом під назвою клуазонізм запровадили ще французькі постімпресіоністи Еміль Бернар, Луї Анкетен, Поль Гоген та Анрі де Тулуз-Лотрек. Пізніше його часто використовували вже класики сучасного мистецтва Рой Ліхтенштейн та Енді Ворхол. Вадим Михальчук вдало застосовує цей художній прийом, оригінально поєднуючи у своїх картинах живопис та графічність.

Нестандартні колористичні рішення, майстерне володіння рисунком і живописом у поєднанні з яскравою особистістю художника створюють його самобутню творчу манеру. Картини Вадима Михальчука знаходяться у кількох десятках українських художніх музеїв (Національний музей Тараса Шевченка, Одеський та Харківський художні музеї, Музей українського живопису у м. Дніпро та багато інших), у музеях Китаю (Музей живопису та каліграфії у м. Харбін, Асоціації художників м. Харбін та ін.), а також у численних приватних колекціях України, Європи, Китаю та США. Ціни на картини художника варіюються від 700 до 1900 дол.