 |
 |
 |
|
ЗНАЙОМИЙ СИЛУЕТ І НЕПОВТОРНЕ ВРАЖЕННЯ: ОБРАЗ КОНЯ У ЖИВОПИСІ СЬЮЗЕН РОТЕНБЕРГ ТА АНАТОЛІЯ КРИВОЛАПА
16 січня 2024 року
Ім’я Анатолія Криволапа дуже добре знайоме українському глядачеві. Американська художниця Сьюзен Ротенберг, напевно, не настільки відома в Україні. Що ж є спільним для двох зовсім різних сучасних художників? Так сталося, що найвідомішою і найвпізнаванішою серією робіт для обох авторів став цикл картин, у яких центральне місце займає фігура коня, – його мінімалістичний узагальнений обрис, який не має нічого спільного із традиційним анімалістичним жанром.
Перші наскельні зображення коней, які були знайдені у печері Ласко у Франції, могли бути створені ще 17 тис. років тому. Для стародавнього та класичного мистецтва кінь – звичний образ в оздобленні ужиткових речей, на етюдах з вивчення пластичної анатомії, супутник живописних та скульптурних портретів можновладців, історичних та побутових сцен, пасторальних пейзажів. Тварини, зокрема й коні, займали значне місце у творчості модерністів першої половини ХХ ст. (наприклад, у ранніх роботах Пабло Пікассо або на картинах Франца Марка). Панівною тенденцією мистецтва ХХ ст. стало нове розуміння форми (наприклад, у кубізмі чи експресіонізмі), роботи з кольором, новими незвичними матеріалами, а також поступова відмова від фігуративного живопису. Тож звичний образ шляхетної тварини, який супроводжував життя і мистецтво протягом тисячоліть, у сучасному мистецтві не є поширеним, як раніше. Окремі представники мистецтва другої половини ХХ ст. відмовлялися не лише від предметності, а навіть від кольору, фактури і усіх слідів активної творчої роботи художника з полотном – від усього того, за що зазвичай цінується живопис.
Напевно, найкатегоричніше, у догматичній манері принципи повної відмови від предметності, кольору та інших звичних елементів образотворчого мистецтва сформулював американський абстракціоніст Ед Рейнхардт (1913-1967). У своїх «Дванадцяти правилах для Нової академії», проголошених під час доповіді в Інституті мистецтв Детройта у 1957 р., Рейнхардт висловив наступні вимоги до справжнього мистецтва: 1) ніякої текстури (художник вважав виражену текстуру самої фарби або створену в інший спосіб «вульгарною»); 2) жодних рисунків та каліграфії, сліди від пензля мають бути непомітними (активну роботу пензлем чи іншими інструментами Рейнхардт називав «поганим смаком» та «впливом злих демонів за контроль над пензлем»); 3) жодних ескізів; 4) жодної форми, жодного плану; 5) ніякого дизайну; 6) ніякого кольору, оскільки кольори, на думку художника, «натякають на життя» та є «прикрасою, яка відволікає»; 7) жодного світла та світлотіні; 8) жодного простору; 9) жодного часу; 10) жодного розміру чи масштабу; 11) жодного руху; 12) жодного об’єкта, суб’єкта, матерії.
Настанови мінімаліста та його творчість справили доволі значний вплив на абстрактне мистецтво другої половини ХХ ст. Монохромні картини Еда Рейнхардта не лише продаються на престижних світових аукціонах, а й дають поживу для психоаналізу (окремі дослідники вбачають у його чорних полотнах не «чисте мистецтво», а ознаку відчуття внутрішньої порожнечі та фіксацію художника на певних негативних інтимних переживаннях з дитинства). Але зараз мова не про це. Погляди Еда Рейнахардта на мистецтво були згадані лише для розуміння ідей, які певний час були мейнстримом у західному мистецтві 1960-1970-х рр., коли чимало художників проходили у своїй творчості етап відмови від будь-якої предметності, експресивного жесту, подекуди й від складної роботи з кольором, оскільки доволі популярними стали мінімалізм та монохром.
Саме в цей час, на початку 1970-х рр. американська художниця Сьюзен Ротенберг (1945-2020) родом з Буффало (штат Нью-Йорк) всупереч нью-йоркському мейнстриму, де панував мінімалізм та концептуалізм, почала створювати монументальні картини із зображеннями коней. Художниця вирішила повернути у мистецтво фігуративність та експресивність, при цьому повністю не відмовляючись від мінімалістичного підходу. У 1975 р. в одній із нью-йоркських галерей відбулася її дебютна виставка, на якій були продемонстровані три великі картини із силуетами коней у натуральний розмір. Успіх цих картин надихнув Ротенберг на подальше створення серії із близько сорока робіт.
Для цієї серії картин притаманний дуже узагальнений, позбавлений об’єму силует коня або пари коней (на окремих картинах це ледь видимий на тлі контур, на інших – контрастні чорні кінські фігури). Образ коня зображений на кольоровому тлі, яке є або монохромним, або ж поділеним вертикально на дві різні за кольором площини. Роботи виконані великими експресивними мазками, які оживляють лаконічну композицію.
«Два тони» (Two-Tone), 1975, акрил і темпера на полотні, 176.53 x 289.56 см. © Estate of Susan Rothenberg / Artists Rights Society (ARS), New York. Джерело: Buffalo AKG Art Museum.
За словами художниці, зображення коней було способом повернути до сучасного живопису реальність, при цьому уникнути зображення людей і, разом з тим, зробити натяк на їхню присутність. Вважається, що Сьюзен Ротенберг стала однією з перших, хто посприяв поверненню у сучасне американське мистецтво образності, живописності і заклав фундамент для того, аби митці в подальшому могли сміливо поєднувати абстракцію з фігуративним живописом.
«Neopha» (1976), акрил і темпера на полотні, 81,2 х 92,2 см. © 2001 Susan Rothenberg / Artists Rights Society (ARS), New York. Джерело: askart.com.
З 1980-х рр. художниця звернулася до зображення людей у експресивній манері. Щоправда, цілісні людські постаті на її полотнах присутні рідко – переважно це фрагментовані, розірвані фігури чи окремі частини тіла (руки, голови). Картини Сьюзен Ротенберг, створені з 1980-х рр. і до її смерті у 2020 р., на аукціонних торгах продаються в рази дешевше, ніж рання серія з кіньми, створена протягом другої половини 1970-х рр. Ціни на окремі твори раннього періоду перевершили позначку в 1 млн дол.
«Діагональ», 1975, акрил на полотні, 116,8 х152,4 см. © 2001 Susan Rothenberg / Artists Rights Society (ARS), New York. Джерело: askart.com.
Найдорожчою роботою Сьюзен Ротенберг поки що лишається картина «Діагональ» (1976), продана на аукціоні «Крістіс» у Нью-Йорку в травні 2007 р. за майже 1,5 млн дол. США. Останній за часом аукціонний продаж її роботи вартістю понад 1 млн дол. відбувся у травні 2021 р.: на вечірніх торгах «Сотбіс» у Нью-Йорку було продано чорне полотно із парою коней під назвою «Neopha» (1976) за 1,29 млн дол.
Анатолій Криволап (нар. 1946 р.) добре знаний ще з початку 1990-х рр. в Україні і за її межами як майстер нефігуративного живопису. Творчим завданням об’єднання «Живописний заповідник», створеного у 1992 р. Анатолієм Криволапом, Тіберієм Сільваші, Олександром Животковим, Марком Гейком, Олександром Бабаком та Миколою Кривенком, був саме відхід від предметності, наративності та вивільнення художніх творів від усіх ознак реального життя. У своїх абстрактних геометричних композиціях Анатолій Криволап доволі часто використовував незвичне поєднання червоного та фіолетового кольорів, яке привернуло значну увагу до його робіт.
Оселившись на початку 2000-х рр. в с. Засупоївка у Київській області, художник звернувся до зображення краєвидів, поєднавши абстракцію та український пейзаж. Як відзначає мистецтвознавець Олеся Авраменко, «Кінь» зовсім несподівано увірвався у живопис Анатолія Криволапа: появі цього образу посприяла його телефонна розмова з колегою, художником Миколою Муравським, який захоплено описав нещодавно побаченого у селі на Житомирщині коня, який стояв посеред снігу в ореолі місячного світла. Ця розмова і надихнула Анатолія Криволапа у 2005 р. на створення серії картин «Кінь». Сам художник підкреслює, що коні на його полотнах є лише «міражами» і навмисно зображені ескізно, оскільки головне завдання картин – передати враження від природи та емоції художника в момент створення роботи.
«Коні» Анатолія Криволапа справді виглядають, як легке марево серед певного стану природи (спеки або холодного туману, ранку чи ночі), відтвореного силою кольору. Колір – це реальність живописної площини та інструмент, який може передавати настрій і сильний емоційний «заряд». Силу кольору по-новому відкрили ще у другій половині ХІХ ст. імпресіоністи, а на початку ХХ ст. – фовісти (Анрі Матісс, Андре Дерен та інші), які почали активно використовувати яскраві відкриті та локальні кольори без тональних градацій. Творчість Анрі Матісса (особливо його картина «Червона кімната») надихнула в середині ХХ ст. відомого американського художника Марка Ротко, чиї роботи зараз входять до найдорожчих творів мистецтва світу. Ротко був переконаний, що перед полотном, заповненим лише кількома кольоровими площинами, глядач може відчути весь спектр найсильніших емоцій – від страху до захвату і піднесення. Анатолій Криволап шукав свій індивідуальний творчий почерк та філософію кольору протягом двадцяти років, оскільки радянська академічна манера не давала можливості проявити власне бачення мистецтва, природи і вільну роботу з колоритом.
Фрагмент виставки Анатолія Криволапа «У цьому полі, синьому…» 2019 р. Джерело: artslooker.com.
Розпочата у 2005 р. серія полотен «Кінь» створювалася близько десяти років і вже завершена. На початку 2019 р. у Музеї історії Києва відбулася виставка під назвою «У цьому полі, синьому…», яка, за словами Анатолія Криволапа, була першою і останньою виставкою робіт з цього циклу і поставила крапку на темі, яка для художника вже повністю розкрита і вичерпана.
Фрагмент виставки Анатолія Криволапа «У цьому полі, синьому…» 2019 р. Джерело: artslooker.com.
Серія «Кінь» налічує п’ятнадцять великих полотен, серед яких є коні у золотих барвах жовтня, ранку або спеки, у чорних та синіх кольорах ночі, туману або дощу, коні у червоному, зеленому, фіолетовому, білому кольорах. Композиція картин майже незмінна, а варіюються кольори, освітлення і стан природи. Попри те, що художник здобув визнання задовго до створення цих робіт, саме «Коні» стали його «брендом» і «візитівкою» для широкого кола публіки. Річ у тому, що саме дві роботи з цього циклу встановили на аукціонах цінові рекорди з продажу сучасного українського мистецтва і закріпили за Анатолієм Криволапом статус найдорожчого художника України.
У жовтні 2011 р. на аукціоні «Філіпс» у Лондоні було продано картину Анатолія Криволапа «Кінь. Ніч» (2009 р., полотно, олія, 160 х 200 см) за 124 тис. дол. Майже два роки по тому у червні 2013 р. у тому ж аукціонному домі у Лондоні встановила новий рекорд робота «Кінь. Вечір» (2012 р., п. о., 160 х 200 см), яку придбали за 186,2 тис. дол. Відтоді цей результат лишається найвищою аукціонною ціною за твір сучасного українського митця.
Анатолій Криволап «Кінь. Вечір» (2012), полотно, олія, 160 х 200 см. Art images copyright© of artist or assignee. Джерело: askart.com.
Яскравий український пейзаж або композиція з конем насправді є доволі сміливим викликом поширеним сучасним трендам та художнім практикам. Сучасне мистецтво зазвичай передбачає соціально-політичну проблематику, гостроту, провокативність, подекуди – іронію або просто викликання подиву чи шоку публіки з комерційною метою. Майстерно створені візуальні образи, вільні від ідеології чи хайпу, які передають лише захоплення красою і силою мінливих станів природи та звертаються до естетичного сприйняття глядача, – це не зовсім типово для мейнстримного contemporary art. Як показує досвід Анатолія Криволапа, вірність власним принципам і художньому чуттю є шляхом до самобутності і зрештою винагороджується.
Джерела:
Автори: Степан Максимов, Олена Радаєва
|
