 |
 |
 |
|
STEPAN MAKSYMOV, OLENA RADAEVA: THE MOST EXPENSIVE PAINTINGS IN THE WORLD
July 16, 2023
Almost every year, a new price record is set at the world’s leading auctions, such as Sotheby’s, Christie’s, and Philips, and the list of the most expensive works of art is constantly being updated. The position of «Mona Lisa» by Leonardo da Vinci, which is in the Louvre and is not for sale, remains unchanged. But according to experts’ estimates, it could cost about a billion US dollars, or even more. For more than five years, the first step among the most expensive sold paintings has been occupied by another Leonardo masterpiece – «Savior of the World» (Salvator Mundi in Latin). So, let’s start the story with this canvas.
Майже щороку на провідних аукціонах світу, таких як «Сотбіс», «Крістіс» чи «Філіпс», встановлюється новий ціновий рекорд, і перелік найдорожчих творів мистецтва весь час поповнюється. Незмінною лишається позиція «Мони Лізи» Леонардо да Вінчі, яка знаходиться у Луврі і не продається. Але за оцінками фахівців вона могла б коштувати близько мільярда доларів США, чи навіть більше. Вже понад п’ять років першу сходинку серед найдорожчих проданих картин посідає інший шедевр Леонардо ‒ «Спаситель світу» (латинською Salvator Mundi). Отож, розпочнемо розповідь саме з цього полотна.
«СПАСИТЕЛЬ СВІТУ» ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ 1500, ДЕРЕВО, ОЛІЯ, 65,7Х45,7 СМ 450,3 МЛН. ДОЛАРІВ
Ця картина має дуже цікаву історію, протягом багатьох століть і аж до недавнього часу лишаючись під покровом таємниці та невизнання. За однією версією, це полотно великому художникові і вченому Леонардо да Вінчі (1452-1519) замовив французький король Людовік ХІІ (1462-1515). Картина «Спаситель світу» (оригінальна назва латиною ‒ «Salvator Mundi») датується приблизно 1500 р., написана олією на дошці з горіхового дерева і має невеликий розмір ‒ 65,7х45,7 см. Протягом кількох століть вона перебувала у колекціях королівських осіб різних країн. Із Франції вона перекочувала до Англії і у ХVІІ ст. вже знаходилася у збірці герцога Бекінгема. У 1753 р. нащадки англійського герцога продали на аукціоні цю картину саме як твір авторства Леонардо да Вінчі, а далі її слід на тривалий час загубився аж до кінця ХІХ ст. У першій половині ХХ ст. полотну «Спаситель світу» приписали авторство когось із леонардесків (таку назву отримали учні та послідовники Леонардо да Вінчі). Вважалося, що цей твір мистецтва не становить надто великої цінності, оскільки належить пензлю художника-послідовника.
Через таку атрибуцію у 1958 р. на аукціоні «Сотбі» у Лондоні картину продали всього за 45 фунтів стерлінгів (близько 125 дол. США). Фахівці з творчості леонардесків тривалий час стверджували, що «Спаситель світу» був написаний або Франческо Мельці, або ж Марко д’Оджоно. У 2004 р. полотно придбали нью-йоркські арт-дилери Александр Перріш та Роберт Саймон за 10 тис. дол. І тільки у 2011 р. після реставраційних робіт та зняття пізніших нашарувань домальовок було встановлено, що автором картини є сам Леонардо да Вінчі. Хоча і тут не все так просто: наприклад, відомий експерт з леонардесків Карло Перетті оскаржував цей висновок, а з-поміж кількох художніх музеїв США та Європи, яким на експертизу надавали полотно, авторство Леонардо визнав лише один лондонський музей.
Як би там не було, сенсація про відкриття нового шедевру Леонардо да Вінчі підняла його ціну у кілька тисяч разів. Спершу до майже 80 млн. дол. ‒ саме за таку суму у 2013 р. у дилерів Перріша та Саймона картину придбав швейцарський арт-дилер Ів Був’є, який того ж року перепродав її російському мільярдерові Д. Риболовлєву за 127,5 млн. дол. Угода обернулася скандалом та судовим позовом, у якому Був’є був звинувачений у шахрайстві, оскільки видавав себе за посередника, насправді бувши власником картини.
У жовтні 2017 р. у пресі було анонсовано, що Риболовлєв виставить у листопаді на аукціоні «Крісті» полотно да Вінчі за ціною 100 млн. дол. (нижче від ціни придбання у 2013 р.). Проте результати аукціону, який відбувся 15 листопада 2017 р. у Нью-Йорку, були неймовірними: анонімний покупець по телефону придбав картину «Спаситель світу» за майже 342,2 млн. євро (або 450,3 млн. доларів США). Про особу покупця не відомо нічого, крім лаконічної характеристики: «приватний європейський колекціонер». Таким чином після забуття шедевр Леонардо да Вінчі врешті-решт одержав всесвітнє визнання, наочно виражене у найвищій заплаченій за твір мистецтва сумі.
Ціна за 1 см² картини ‒ 149 975 $/см².
«ОБМІН» ВІЛЛЕМА ДЕ КУНІНГА 1955, ПОЛОТНО, ОЛІЯ, 200,7Х175,3 СМ 300 МЛН. ДОЛАРІВ
Це полотно, відоме в оригіналі під назвою «Interchange», а також «Interchanged», дансько-американського художника Віллема де Кунінга (1904-1907) стало одним з його перших абстрактних пейзажів. До цього протягом десятка років де Кунінг писав жіночу натуру, по-своєму осмислену в рамках нової живописної манери. Віллем Де Кунінг та Джексон Поллок були піонерами нового стилістичного напрямку у мистецтві ‒ абстрактного експресіонізму, який став першим суто американським напрямком у повоєнному мистецтві. Для абстрактного експресіонізму властиві негеометричні абстрактні форми, написані великими імпульсивними мазками.
До речі, серед істориків мистецтва існує версія, що стрімке зростання популярності абстрактного експресіонізму у ХХ ст., який зі Сполучених Штатів поширився усім світом, пов’язане із його фінансуванням з боку ЦРУ. Це твердження вважається суперечливим, досі з цього приводу одностайної думки немає. Про те, що американських художників і Музей сучасного мистецтва (MoMA) фінансувала розвідувальна агенція з метою боротьби із радянською комуністичною пропагандою та її предметним мистецтвом, активно писав у 1970-х рр. американський арт-критик Макс Козлофф, а у 1999 р. британська журналістка та історик Френсіс Стонор Сондерс написала популярну книжку «Хто платив гравцю на дудці? ЦРУ та культурна холодна війна» (Who Paid the Piper? CIA and the Cultural Cold War). Хто зна. Історія мистецтва завжди так чи інакше була пов’язана з політикою та інтересами елітарних верств суспільства, проте у ній часто трапляються й вигадки та містифікації.
Назву найдорожчого полотна Віллема де Кунінга зазвичай у вітчизняних джерелах перекладають як «Обмін». Проте це не зовсім відображає задум художника, оскільки слово «interchange» означає транспортну розв’язку, а сам де Кунінг розповідав, що зобразив на картині нью-йоркське середмістя. Пейзаж написаний надзвичайно широкими мазками. Відомо, що художник експериментував із різними фактурами, і за-для цікавих ефектів навіть додавав в олійні фарби воду (змішати їх складно, але якщо докласти зусиль, то олійна фарба з водою отримує нову цікаву текстуру).
Картину безпосередньо в художника придбав за 4 тис. дол. архітектор Едгар Кауфманн, який у 1989 р. на аукціоні «Сотбі» перепродав роботу за 20,7 млн. дол. підприємцеві з Японії, де у той час відбувалася надзвичайна активність на ринках та злет цін, відомі як «японська фінансова бульбашка», або «бабуру кейкі». На початку 90-х, після того, як фінансова бульбашка обернулася крахом, картину де Кунінга у японця купив американський підприємець та кінопродюсер Девід Геффен. А у 2015 р. полотно у фонду Геффена придбав американський мільярдер Кеннет Гріффін за 300 млн. дол.
Ціна за 1 см² картини ‒ 8 527 $/см².
«ГРАВЦІ В КАРТИ» ПОЛЯ СЕЗАННА 1892-1893, ПОЛОТНО, ОЛІЯ, 97Х130 СМ 250 МЛН. ДОЛАРІВ
«Гравці в карти» ‒ це серія з п’яти полотен, які Поль Сезанн (1839-1906) створив протягом 1890-1895 рр. Усі вони виконані олією на полотні, проте відрізняються за розміром. Чотири з них знаходяться у відомих музеях світу: Д’Орсе у Парижі, Музеї Метрополітен у Нью-Йорку, Інституті мистецтв Курто в Лондоні та у Фонді Барнса у Філадельфії. П’ята картина, про яку йде мова, перебуває у приватній колекції.
На цьому полотні зображені двоє простих мешканців з Екс-ан-Провансу (міста на півдні Франції, де жив художник) у впізнаваній манері Поля Сезанна, якою він вплинув на багатьох художників-модерністів початку ХХ ст. і став передвісником кубізму: спрощені, дещо геометризовані форми, продовгуваті, яскраво виражені мазки.
Картина тривалий час перебувала у колекції грецького судноплавного магната Джорджа Ембірікоса. На початку 2011 р. Ембірікос почав перемовини з приводу її продажу із відомими американськими арт-дилерами Вільямом Аквавеллою та Ларрі Гагосяном, які ніби-то пропонували 220 млн. дол. (так згодом повідомляло видання «Vanity Fair»). Проте представники королівської сім’ї Катару ‒ невеликої, але багатої на нафту країни ‒ без вагань запропонували 250 млн. дол. за посередництва компанії під назвою G. P. S. (перші літери прізвищ її очільників, відомих французьких арт-дилерів Франка Жіро, Ліонеля Піссарро та Філіпа Сегало ‒ Giraud, Pissarro, Segalot). Відтак ця версія «Гравців у карти» Сезанна перебуває у колекції творів мистецтва еміра Катару.
Ціна за 1 см² картини ‒ 19 825 $/см².
«КОЛИ ВЕСІЛЛЯ?» ПОЛЯ ГОГЕНА 1892, ПОЛОТНО, ОЛІЯ, 101Х77 СМ 210 МЛН. ДОЛАРІВ
Оригінальна назва цієї картини відомого французького художника Поля Гогена (1848-1903) ‒ «Nafea faa ipoipo?». Таку таїтянську назву художник дав своєму полотну, написану на острові Таїті, де він оселився у 1891 р. Гоген неодноразово шукав місце подалі від цивілізації: кілька років жив у колонії художників у Бретані, потім ‒ на острові Мартиніка у Карибському морі, згодом ‒ на Таїті у Тихому океані, а останні два роки життя провів на найбільшому із Маркізьких островів ‒ Хіва-Оа.
1892-й рік був особливо плідним: крім «Nafea faa ipoipo?» («Коли весілля?», або «Коли ти вийдеш заміж?») того ж року художник написав ще 80 картин, що зображали пейзажі та жанрові сцени з життя острівних мешканців. На картині Гогена зображені безтурботні, яскраві, екзотичні таїтянки на тлі гірського пейзажу, який здається неторканим цивілізацією куточком природи. У дійсності все було не так ідилічно: на Таїті проживало багато іноземців, які привезли на острів разом із собою шкідливі звички та невиліковну «французьку хворобу», а колоніальна адміністрація утискала місцевих жителів. Яскраві, ідеалізовані картини Поля Гогена не були надто популярними серед його сучасників: 1893 р. відбулася його виставка у відомого паризького арт-дилера Поля Дюран-Рюеля, яка принесла кілька схвальних відгуків, проте мало продажів. Полотно «Коли весілля?» мало найвищу на виставці ціну ‒ 1,5 тис. франків, і його ніхто не купив.
Свого власника картина знайшла вже після смерті художника: у 1917 р. її придбав швейцарський колекціонер Рудольф Штехлін. У власності його спадкоємців полотно перебувало до 2015 р., поки його не купила під час приватної угоди сестра еміра Катару за 210 млн. дол.
Ціна за 1 см² картини ‒ 27 003 $/см².
«НОМЕР 17А» ДЖЕКСОНА ПОЛЛОКА 1948, ДВП, ОЛІЯ, 86,5Х112 СМ 200 МЛН. ДОЛАРІВ
Картина американського абстрактного експресіоніста Джексона Поллока (1912-1956) була створена у 1948 р. Це яскравий зразок фірмової техніки Поллока ‒імпульсивного розбризкування фарби, яку він вперше презентував роком раніше (назва техніки англійською мовою ‒ dripping, що у перекладі означає «капання», «бризкання»). Фарбу на полотно художник не просто бризкав чи розливав, стоячи над полотном, а використовував силу свого тіла, інтенсивно та хаотично рухаючись. Джексон Поллок був одним із перших засновників та лідерів абстрактного експресіонізму (негеометричної, імпульсивно створеної абстракції) та справив значний вплив на сучасне мистецтво.
Вище вже згадувалося, що серед істориків та мистецтвознавців існує думка, що популяризацію абстрактних експресіоністів фінансували спецслужби. Чи справді мистецтво Джексона Поллока було інструментом культурної пропаганди, ‒ достеменно невідомо. Точно можна сказати одне ‒ твори Поллока своєю новизною справили вплив на багатьох художників світу і стали дорогим предметом колекціонування та капіталовкладення. У 2015 р. картину «Номер 17А» купив американський мільярдер Кеннет Гріффін під час приватної угоди із Фондом Девіда Геффена за 200 млн. дол. (одночасно придбавши вище згадане полотно Віллема де Кунінга, разом сплативши за дві картини 500 млн. дол.).
Ціна за 1 см² картини ‒ 20 644 $/см².
«ПРАПОРОНОСЕЦЬ» РЕМБРАНДТА 1636, ПОЛОТНО, ОЛІЯ, 118,8Х96,8 СМ 198 МЛН. ДОЛАРІВ
Великий голландський художник Рембрандт (повне ім’я ‒ Рембрандт Харменс ван Рейн, 1606-1669) написав живописне полотно «Прапороносець» під час визвольної війни Нідерландів проти Іспанії. З одного боку, це гордий і величний образ героя буремного воєнного часу: у нідерландському народному ополченні XVII ст. звання прапороносця було одним з найвищих, після капітана та лейтенанта. З іншого боку, це автопортрет самого Рембрандта. «Прапороносець» ‒ яскравий зразок того, як у рамках скупої кольорової палітри художник майстерно може передати настрій героя, наділити його своєю індивідуальністю, через ретельно прописані деталі вбрання і озброєння засвідчити його статус.
Ця картина Рембрандта тривалий час перебувала у приватних колекціях бельгійських та французьких колекціонерів, а також англійського короля Георга IV. У 1844 р. за суму 900 фунтів стерлінгів вона стала власністю французької гілки клану Ротшильдів. Протягом значної частини ХХ ст. і до 2007 р. вона була частиною колекції Елі де Ротшильда, після його смерті перейшовши до спадкоємців. У 2021 р. полотно вирішили продати. «Прапороносця» планував придбати славнозвісний паризький Лувр, але сума була занадто високою. Нідерландський Рейксмузеум (Rijksmuseum) за щедрого сприяння уряду Нідерландів, який виділив з бюджету 150 млн. євро, а також з допомогою данської Асоціації Рембрандта придбав картину за 175 млн. євро (у доларах США ‒ 198 млн.).
Ціна за 1 см² картини ‒ 17 218 $/см².
«БЛАКИТНА ПРОСТРЕЛЕНА МЕРИЛІН» ЕНДІ ВОРХОЛА 1964, ШОВКОГРАФІЯ НА ПОЛОТНІ, 101,6Х101,6 СМ 195 МЛН. ДОЛАРІВ
Картина одного з найзірковіших американських художників, Енді Ворхола (1928-1987), має незвичайну назву («прострелена») та відповідну історію, яка цілком відображає ексцентричний характер самого художника і його оточення. Робота була створена 1964 р. у техніці шовкографії і була одним із п’яти зображень Мерилін Монро, які відрізнялися лише кольором. Для цієї серії робіт Ворхол використав фотографію акторки в образі з фільму «Ніагара». Проте із п’яти картин «простреленими» стали тільки чотири (блакитна, бірюзова, червона та помаранчева). Свою назву вони отримали завдяки незвичайній витівці подруги Енді Ворхола, перформансистки Дороті Подбер.
Одного разу у вересні 1964 р. вона завітала до майстерні художника, відомої «Фабрики». Попередньо Ворхол та Подбер домовилися про те, аби зробити фотознімки одне одного. Так зрозумів їхню домовленість Енді Ворхол (в англійській мові слово «shoot» означає одночасно «стріляти» та «фотографувати»). Але його екстравагантна подруга мала на увазі первісне, буквальне значення слова. Вийшовши з ліфту і опинившись на порозі майстерні, Дороті Подбер дістала пістолет і поцілила у нещодавно закінчені шовкографії, які одна за одною стояли під стіною. Куля пошкодила чотири картини. Усі полотна були відреставровані, так що жодних слідів від пострілу у «Прострелених Мерилін» немає. Дороті Подбер після її витівки назавжди стала персоною нон ґрата у майстерні Ворхола. Проте історію про постріл художник перетворив на оригінальну родзинку, завдяки якій його роботи стали ще популярнішими.
9 травня 2022 р. на аукціоні «Крісті» у Нью-Йорку «Блакитна прострелена Мерилін» (Shot Sage Blue Merilyn) стала найдорожчою роботою Енді Ворхола. Її виставив на продаж Фонд Томаса та Доріс Амман (подружжя арт-дилерів зі Швейцарії) у рамках розпродажу 36 творів мистецтва з їхньої колекції. Картина Ворхола була останнім, 36-м лотом, який придбав відомий американський арт-дилер Ларрі Гагосян за 195 040 000 доларів.
Ціна за 1 см² картини ‒ 18 894 $/см².
«№6 (ФІОЛЕТОВИЙ, ЗЕЛЕНИЙ ТА ЧЕРВОНИЙ)» МАРКА РОТКО 1951, ПОЛОТНО, ОЛІЯ, 84Х54 СМ 186 МЛН. ДОЛАРІВ
Американський художник Марк Ротко (1903-1970; справжнє ім’я ‒ Маркус Якович Роткович) відомий передусім завдяки своїм полотнам, створеним у стилі, відомому як «кольорове поле» (англ. color field, один із напрямків абстрактного експресіонізму). Ротко довго шукав свій стиль, спершу працюючи у сюрреалістичному напрямку, аж доки не дійшов до зображення позбавленого предметності кольору.
До своєї манери художник прийшов наприкінці 1940-х ‒ початку 1950-х. Його зрілі картини зображають кілька горизонтальних кольорових блоків з нерівними краями. Художник накладав близько десятка шарів фарби, аби отримати ефект живого, сяючого кольору. Колір був для митця засобом передачі емоційного стану. Аби його полотна справляли належне враження, Марк Ротко ретельно стежив також за їхнім розміщенням у виставковій залі, розробивши власні правила експонування. До речі, митець сам себе абстракціоністом чи дослідником кольору не вважав. Своє покликання він вбачав лише у передачі сильних почуттів до глядача.
Картина «№6 (Фіолетовий, зелений та червоний)» написана олією на порівняно невеликому полотні (84х54 см). Це полотно, як і найдорожчий шедевр Леонардо да Вінчі, також стало однією з причин судового позову російського олігарха Риболовлєва проти швейцарського арт-дилера Іва Був’є, який у 2014 р. продав йому цю роботу Ротко за 140 млн. євро (або 186 млн. дол.). Суть скандалу полягала у тому, що Був’є перед своїми клієнтами позиціонував себе як простого посередника між покупцем і продавцем, хоча насправді був спекулянтом і продавав твори мистецтва, які сам напередодні придбав у кілька разів дешевше. Незадовго перед угодою з Риболовлєвим Був’є сам купив картину Ротко за приблизно 79 млн. дол. Таким чином недобросовісний дилер одержав лише на одній картині прибуток у 107 млн. дол.
Ціна за 1 см² картини ‒ 41 005 $/см².
«ВОДЯНІ ЗМІЇ ІІ» ГУСТАВА КЛІМТА 1904-1907, ПОЛОТНО, ОЛІЯ, 80Х145 СМ 183,3 МЛН. ДОЛАРІВ
Густав Клімт (1862-1918) ‒ визначний австрійський художник, впізнаваний за своїми примхливими декоративними візерунками та витонченими жіночими образами. Клімт був одним із віденських художників, які заснували особливий, самобутній напрямок у мистецтві модерну під назвою «Сецесіон», що означає «відхід» чи «відступ». Полотно «Водяні змії ІІ» Густав Клімт розпочав писати 1904 р. (того ж року він створив першу картину під назвою «Водяні змії І»), а завершив 1907 р. Картини зображали досить відверті, чуттєві жіночі образи міфічних водяних істот ‒ німф.
Картина має цікаву історію. Спершу в художника її придбала Дженні Стайнер, донька заможного віденського промисловця. Після аншлюсу Австрії гітлерівською Німеччиною у 1938 р. вона через своє єврейське походження вимушена була покинути країну, а полотно «Водяні змії ІІ» було викрадене та перейшло у власність режисера нацистських пропагандистських фільмів Густава Учицькі (Gustav Ucicky). Учицькі протягом свого життя зібрав значну колекцію творів Густава Клімта, а походження деяких із них було сумнівним (з розграбованого майна єврейських родин). Сам режисер-пропагандист згодом стверджував, що був позашлюбним сином художника.
У 1961 р. після смерті Учицькі колекція картин перейшла у спадок до його дружини Урсули, яка у 2012 р. вирішила продати «Водяних змій ІІ» на аукціоні «Сотбі». Картина мала статус краденої, тож було вирішено, що отриманий від її продажу прибуток вдова Учицькі розділить навпіл із спадкоємцями Дженні Стайнер. Картину на аукціоні за 112 млн. дол. купив той самий арт-дилер із сумнівною репутацією ‒ Ів Був’є. Вже наступного, 2013 року, під виглядом посередника він продав її не кому іншому, як російському мільярдерові Риболовлєву за 183,3 млн. дол. Так полотно «Водяні змії ІІ» стало найдорожчою роботою Густава Клімта.
До речі, чим закінчилася історія Риболовлєва та Був’є? За усі придбані в дилера твори мистецтва мільярдер переплатив понад 1 млрд дол. Але у 2019 р. суд Монако, який розглядав справу, став на бік арт-дилера. Того ж року ця історія заграла новими барвами: спливло листування Іва Був’є з аукціонним будинком «Сотбі». Нещодавно, на початку березня 2023 р. суд у США відкрив справу проти відомого аукціону за підозрою у змові з Був’є, проте за кілька днів у пресі з’явилися повідомлення, що сторони домовилися вирішити питання у досудовому порядку.
А картину Густава Клімта ошуканий Риболовлєв у 2015 р. продав дешевше, ніж заплатив за неї у 2013 р., ‒ за 170 млн. дол. невідомій особі (за чутками, це могла бути принцеса Катару або покупець з Азії).
Ціна за 1 см² картини ‒ 15 802 $/см².
«ПОРТРЕТ МАРТЕНА СОЛМАНСА» ТА «ПОРТРЕТ ОП’ЄН КОППІТ» РЕМБРАНДТА 1634, ПОЛОТНО, ОЛІЯ, 209,5Х135,5 ТА 210Х134,5 СМ 180 МЛН. ДОЛАРІВ
Портрети молодої подружньої пари Рембрандт написав на замовлення з нагоди народження їхнього первістка у 1634 р. Мартен Солманс та Оп’єн Коппіт належали до заможних родин торгівців і досить щедро сплатили за роботу художника ‒ тисячу гульденів. Рембрандт на той час вже був досить відомим живописцем, здобувши славу завдяки груповому портретові «Урок анатомії доктора Тульпа» (1632).
Портрети подружжя Солманс‒Коппіт є одними з небагатьох картин, на яких Рембрандт зобразив портретованих у повний зріст. Шляхетна стримана кольорова гама, майстерно виписані деталі (мереживо, прикраси, фактура тканин) і живі обличчя ‒ чергове свідчення великого таланту і майстерності Рембрандта.
Після смерті Оп’єн Коппіт картини перейшли у спадок до її молодшого сина. На аукціоні портрети вперше з’явилися у 1798 р., де їх було продано за 4 тис. гульденів мешканцю Амстердама. У 1877 р. полотна придбав барон Густав де Ротшильд і перевіз у свій маєток до Парижа.
У 2014 р. один із спадкоємців впливової династії, Ерік де Ротшильд (онук Елі де Ротшильда) вирішив продати ці чудові портрети. За право їх придбати змагалися Лувр та Рейксмузеум. Сума, яку забажав продавець, була значною ‒ 160 млн. євро (або 180 млн. дол.). Врешті-решт була досягнута домовленість, щоб кожен музей сплатив по 80 млн. євро. Тепер пара портретів завжди виставляється разом то у Парижі, то в Амстердамі.
Ціна за 1 см² пари картин ‒ 3 178 $/см².
У цьому рейтингу наведені фактичні ціни продажу. Проте сьогодні вартість усіх цих полотен, безперечно, ще вища. Цікаво зробити певні спостереження з приводу сегменту мистецтва, до якого належать розглянуті картини:
Як бачимо, на сучасному ринку мистецтва твори художників ХХ ст., особливо американських представників абстрактного експресіонізму та поп-арту, сміливо конкурують із картинами класиків, які значно рідше з’являються на аукціонах. Лідером поки що лишається шедевр Леонардо да Вінчі ‒ як за ціною продажу, так і за вартістю 1 см². Але на арт-ринку часто бувають несподіванки, тож можна очікувати нових рекордсменів серед творів сучасного мистецтва.
|
