 |
 |
 |
|
THOMAS KINKADE: «THE PAINTER OF LIGHT» OR «THE KING OF KITSCH»
January 25, 2024
Thomas Kinkade went down in history as an ambiguous personality: for millions of owners of his paintings and prints as the «The Painter of Light», for many others as an entrepreneur obsessed with profit and fame, and the creator of kitsch. There is an old saying that there is no arguing about tastes, but in reality, it is hardly possible to avoid polemics and critical attacks by representatives and connoisseurs of various areas of art against each other: in every era in art there is a certain hierarchy of genres and authors, which is a reflection of the hierarchical structure society.
В історії життя і творчості американського художника Томаса Кінкейда (1958-2012) парадоксально поєднуються фантастичний фінансовий успіх та страждання через невизнаність, а також релігійність і зазвичай невластива людині з міцною вірою саморуйнівна поведінка, яка зрештою і призвела до трагічного фіналу. У 2012 р. для багатьох було несподіванкою дізнатися, що автор ідилічних пейзажів, відомий як «Художник світла», помер внаслідок передозування алкоголю та «Валіуму».
Томас Кінкейд. Джерело: wallpapers.com.
«Художник світла» – це бренд, який сам Томас Кінкейд зареєстрував як власну торгову марку («The Painter of Light™»). Його характерний стиль – пейзажі із м’якими контурами предметів, які світяться, під залитим світлом небом: іграшкові будиночки в англійському стилі, чарівні замки, сади, мости, гори, галявини. Його картини нагадують яскраві листівки, через це стиль Томаса Кінкейда іноді іронічно називають стилем «Холлмарк» («Hallmark») за назвою найстарішої і найбільшої у США компанії-виробника вітальних листівок. Художника нерідко також називали «королем кітчу» і критикували за спрощеність, сентиментальність, солодкість. Одним словом – за кітч. Критика, яка дуже болісно ним сприймалася, не завадила Томасу Кінкейду стати одним з найуспішніших у комерційному плані художників.
Томас Кінкейд «Котедж у ранковому сяйві». Джерело: wallpapers.com.
Томас Кінкейд народився у 1958 р. у багатодітній сім’ї в Сакраменто (штат Каліфорнія). Його мати після розлучення мусила тяжко працювати, а коли будинок родини опинився під загрозою продажу, Томас ще у підлітковому віці почав писати і продавати свої перші картини олійними фарбами. Кілька років художник навчався у Каліфорнійському університеті в Берклі, а завершив освіту у Коледжі дизайну Центру мистецтв у Пасадені. Першою його роботою було створення фонових малюнків до мультфільму у жанрі фентезі «Вогонь і лід» (1983). Згодом він почав зображати свої фірмові ідилічні залиті світлом пейзажі і у 1992 р. відкрив торгівельний центр для продажу своїх творів.
Пік комерційного успіху Томаса Кінкейда припав на період між 1995 та 2005 рр.: він припинив продаж своїх оригінальних робіт, які зберігав для себе, а натомість через власну компанію «Media Arts Group, Inc» почав успішно продавати принти, які виготовлялися бригадами найманих працівників. Торгівля друкованими копіями приносила компанії понад 100 млн дол. на рік (наприклад, у 2001 р. річні продажі становили 130 млн дол.). Томас Кінкейд став найпопулярнішим митцем у США: за даними «Media Arts Group, Inc», кожна двадцята американська родина мала вдома репродукцію його творів.
Крім принтів на полотні, продавалися посуд, меблі, сувенірні снігові кулі у стилі Кінкейда та інші ужиткові і декоративні речі. Протягом 1995-2005 рр. у Штатах працювала мережа з 350 арт-галерей «Thomas Kinkade Signature Gallery» (переважна більшість галерей знаходилася у штаті Каліфорнія). Після 2005 р. кількість закладів поступово скоротилася.
Томас Кінкейд «Кобблстоун Брук». Джерело: wallpapers.com.
Щоб захистити свої авторські права, Томас Кінкейд продавав оригінальні авторські копії, які мали прикметну особливість: кожна друкована картина мала власний унікальний номер та підпис художника, нанесений фарбою, яка містила зразок його біологічного матеріалу та ДНК. Саме так: «родзинка» полягає у тому, що підпис художника автоматизовано наносився фарбою, у яку додавалася його кров або ретельно подрібнене волосся. У такий спосіб автор захищав себе від підробок та втрати прибутків. У галереях, які продавали його принти, працювали художники, які за додаткову плату могли вручну нанести кілька справжніх мазків на друковану копію для підсилення фірмового світлового ефекту Кінкейда, який прозвали «Kinkadeness» (можна перекласти як «кінкейдність»).
У 2006 р. бізнес потрапив у скрутне становище: кілька власників арт-галерей, які працювали за франшизою «Thomas Kinkade Signature Gallery», подали судовий позов. Кінкейда звинуватили у недоброчесній діяльності, яка призвела їхні галереї до банкрутства. Окремі підприємці звинувачували художника у використанні християнських ідей лише як ширми для просування свого бізнесу. Але справа з продажу репродукцій не припинилася і доволі успішно триває і по смерті автора: компанії «Thomas Kinkade Studios» та «Дісней» продають принти і пазли за мотивами Кінкейда. Смерть художника у 2012 р. навіть спричинила тимчасовий сплеск попиту на його твори.
Томас Кінкейд «Замок Попелюшки». Джерело: wallpapers.com.
Зовні Томас Кінкейд досяг усього, що зазвичай вважається зразком «американської мрії»: здобуті працею і підприємливістю багатомільйонні статки, велика родина (художник мав дружину та чотири доньки), репутація мецената (художник позиціонував себе як релігійну людину, неодноразово жертвував кошти на благодійність, був амбасадором громадської організації «Points of Light», заснованої Джорджем Бушем-старшим).
У 2008 р., вийшов художній напівбіографічний фільм «Різдвяний котедж Томаса Кінкейда» за участю відомого актора Пітера О’Тула, який зіграв наставника молодого художника, а сам Томас Кінкейд у фільмі зіграв епізодичну роль байкера. Художник працював в рамках багатьох великих комерційних проектів: святкування 50-річчя «Діснейленду», відкриття «Всесвітнього курорту Волта Діснея», відкриття стадіону «Yankee Stadium», за мотивами його картин було спроектовано житловий комплекс зі 101 будинку неподалік Сан-Франциско, у 2004 р. він був обраний для зображення головної Різдвяної ялинки у Вашингтоні.
Томас Кінкейд досяг надзвичайного комерційного успіху у популярній культурі, але світ сучасного, елітарного мистецтва його не визнавав. І саме з цим він не зміг змиритися. Через популярні видання художник дискутував зі своїми критиками і запевняв, що саме він є найактуальнішим митцем сучасності, оскільки має 10 мільйонів поціновувачів (про це він заявив журналу «Нью-Йоркер» у 2001 р.). Уражене самолюбство художник врешті вирішив втамовувати алкоголем і транквілізаторами, що призвело до прикрих наслідків: розлучення з дружиною у 2010 р. після 28 років шлюбу, до асоціальної поведінки та передчасної смерті від гострої інтоксикації. В останні роки художника помічали у настільки «розслабленому» стані, що він дозволяв собі непристойні вигуки та жести (наприклад, публічно помочився на статую Вінні Пуха у «Діснейленд Готелі», кілька разів був затриманий за керування авто у нетверезому стані).
Після смерті Томаса Кінкейда відбулося кілька подій, одна з яких має цілком буденний характер, а інша – з розряду містики (принаймні, так це відкриття презентували публіці). Спершу подружка Кінкейда, з якою він мав стосунки після розлучення з дружиною, заявила про свої права на активи, які залишилися після смерті художника, загальною вартістю понад 66 млн дол. (маєток, 10 млн дол. готівкою та картини). Зрештою колишня законна дружина та подружка врегулювали суперечку за спадок згідно таємної угоди, деталі якої невідомі.
Подія з містичним присмаком наступна: у 2016 р. на симпозіумі «Справа смаку: мистецтво, кітч і культура» у м. Логан (штат Юта) під час дискусії, присвяченій Томасу Кінкейду, його приятель, художник Джеффрі Валланс, розповів, що йому наснився покійний митець і показав уві сні таємну, досі невідому серію своїх картин, схованих у його маєтку. Картини були створені у темному сіро-коричневому колориті і зображали індустріальні пейзажі. Незабаром родина Кінкейда запросила Валланса до майстерні покійного художника, де вони разом знайшли таємний сховок із картинами, такими, які були уві сні. Крім того, другові художника нібито наснилося ще кілька видінь, у яких були показані досі невідомий щоденник та бронзова скульптура, які згодом також знайшлися.
У березні 2023 р. відбулася прем’єра документального фільму про Томаса Кінкейда «Мистецтво для всіх» («Art for Everybody»), присвяченого суперечливій особистості художника. Можна помітити, що останнім часом через кінематограф робляться спроби відновити інтерес до художників, які раніше були дуже популярними. Так, протягом останніх років вийшло кілька документальних фільмів про Боба Росса – американського художника, який був зіркою телебачення 1980-1990-х рр. і у циклі телепередач «Радість живопису» навчав мільйони аматорів з усього світу писати прості пейзажі за тридцять хвилин. У вересні 2023 р. галерея «Modern Artifact» у Міннеаполісі виставила на продаж картину Росса «Прогулянка у лісі», створену у 1-му епізоді 1-сезону «Радості живопису» в 1983 р., за 9,85 млн дол. Така ціна для простого реалістичного лісового пейзажу у техніці алла пріма видається, м’яко кажучи, завищеною і, ймовірно, є ходом для привернення уваги і стимулювання попиту на спадок художника, який протягом життя створив, за власними словами, близько 30 тисяч картин. У 2019 р. у Чикаго відбулася перша музейна виставка творів Боба Росса, яка мала на меті змінити ставлення до художника – з «короля кітчу на піонера концептуалізму» (звучить доволі несподівано).
Цілком можливо, що незабаром ми побачимо нові інтерпретації творчості Томаса Кінкейда. Виставка у музеї чи відомій галереї сучасного мистецтва, авторитет впливового мистецтвознавця чи сила кіноіндустрії можуть по-новому показати особистість художника, надати його творам нові смисли і підвищити його символічну та ринкову вартість. Сьогодні на онлайн-платформах на зразок «Liveauctioneers» чи «Invaluable» можна побачити, що принти художника продаються за ціною від кількох десятків доларів до кількох тисяч. Найдорожчі продажі його робіт припали на середину 2000-х рр.: у 2006 р. справжня оригінальна картина Кінкейда, виконана олією на полотні, – гірський пейзаж «Пізнє світло Йосеміті» (1989) – була продана на аукціоні «Бонемс» за майже 36 тис. дол. Твори вартістю до 50 тис. дол. належать до нижнього цінового сегменту. Художник заробив мільйонні статки завдяки масовості своєї продукції.
Різниця між масовим недорогим мистецтвом, яке називають кітчем, та елітарним мистецтвом здається на перший погляд очевидною. Кітч передбачає клішовані, добре знайомі образи (діти, тварини, романтичні закохані пари, ідилічні пейзажі, герої казок та мультфільмів тощо), які викликають у споживачів сентиментальні почуття (замилування, ностальгію, розчулення) та зазвичай виготовляються серійним, масовим способом. Але сьогодні грань між елітарним та масовим мистецтвом нерідко розмита. Ще у 1950-1960-х рр. представники поп-арту почали активно використовувати образи з популярної культури (зображення споживчих товарів, героїв коміксів, зірок кінематографу тощо) і серійне виробництво. Наприклад, шовкографії, створені асистентами Енді Ворхола, які сьогодні коштують мільйони доларів (найдорожча шовкографія Ворхола «Блакитна прострелена Мерилін» (1964) у 2022 р. була продана за 195 млн дол.). За допомогою найманих працівників виготовляють серії робіт такі сучасні художники як Деміен Хьорст та Джефф Кунс.
Роботи Джеффа Кунса – гарний зразок сучасного елітарного кітчу. У 1980-х рр. художник зробив собі ім’я на умисному створенні скульптур, які відтворювали найбанальніші популярні сюжети і спантеличували публіку: чи обурюватися кричущим несмаком, чи захоплюватися винахідливістю і гумором автора. У 1988 р. була створена його відома серія «Банальність», «апогеєм» якої стала порцелянова золотава скульптура «Майкл Джексон і Баблз», яка зображала відомого співака і його шимпанзе. Сьогодні скульптури Джеффа Кунса із серій «Кролик», «Надувний пес», «Підвішене серце» та ін. коштують десятки мільйонів доларів (рекорд досі за гігантським сталевим «Кроликом», виготовленим у 1986 р., якого у 2019 р. на аукціоні «Крістіс» продали за понад 91 млн дол.). Маленькі сувенірні копії його скульптур коштують кілька тисяч доларів.
Джефф Кунс «Майкл Джексон і Баблз» («Michael Jackson and Bubbles»). © Jeff Koons. Знаходиться у Музеї Брода у Лос-Анджелесі. Джерело: wikiart.org.
Головна різниця між кітчем елітарним, який знаходиться у колекціях відомих осіб та провідних музеїв, та кітчем масовим полягає у наявності чи відсутності іронії: кітч елітарний (так би мовити, «несмак зі смаком») створюється свідомо іронічно і глузує з масової культури, публіки і певною мірою з самого себе, а кітч масовий зазвичай позбавлений самоіронії і подекуди з усією серйозністю претендує на статус «справжнього» мистецтва для широких верств населення.
Але справа не лише у цьому. Важливу роль відіграє те, хто продає твори художника, хто їх колекціонує, де їх експонують і як їх інтерпретують авторитетні експерти. Наприклад, серед арт-дилерів Джеффа Кунса є провідні галереї, такі як «Gagosian» та «Pace Gallery», які стали найвпливовішими брендами на світовому арт-ринку; його виставки проходили у відомих музеях сучасного мистецтва (Музей Гуггенхайма, Чиказький музей сучасного мистецтва та ін.); ще на початку кар’єри Кугса у 80-90-х рр. про нього писали впливові куратори Майкл Данофф та Роберт Розенблюм.
Сентиментальність як одна з характерних рис кітчу також може бути властивою і окремим зразкам елітарного мистецтва. Візьмемо одного з найвідоміших американських художників ХХ ст., Марка Ротко, чиї великі абстрактні полотна, створені протягом 1950-1960-х рр., входять до рейтингів найдорожчого мистецтва світу. Ця сентиментальність не є очевидною, але сам Ротко вважав, що завдання його полотен, на які нанесено декілька кольорових полів, полягає саме у тому, щоб викликати у глядача сильні емоції і навіть змусити його ридати. При цьому роботи Ротко кітчем ніяк не назвеш: вони абстрактні, нерозтиражовані і за ними ще за життя художника закріпився статус доступних для небагатьох.
Марк Ротко «№ 6 (Фіолетовий, зелений і червоний). Найдорожча картина Ротко, продана у 2014 р. за 186 млн дол. Фото: worldart.news.
Хоча потенційно з кітчем і несмаком може почати асоціюватися будь-який твір мистецтва чи його елемент, якщо його надмірно розтиражувати з комерційною метою на предметах інтер’єру, посуді, одязі, канцелярських товарах, пазлах тощо. Наприклад, образ янголят із «Сікстинської Мадонни» Рафаеля у сучасній культурі перетворився, на жаль, на типове кітчеве кліше. Сам твір мистецтва може лишатися загальновизнаним шедевром, але штампування його на численних споживчих товарах вже є кітчем. Щоб відрізнити кітч від не-кітчу або елітарного кітчу «зі смаком», необхідні і теоретичні знання, і певне чуття та вміння відрізняти «вище» від «нижчого» згідно ієрархії цінностей, прийнятої у даному суспільстві.
Згідно концепції природного смаку французького соціолога П’єра Бурдьє, відрізнити високе мистецтво від низького, гарне від поганого може невеликий прошарок освічених людей, який зазвичай належить до вищих верств суспільства; середній клас має, відповідно, й посередній смак, а бідне населення, згідно Бурдьє, у переважній більшості полюбляє погане мистецтво. Демонстрація нетолерантності та відрази до смаків інших є одним з інструментів, які забезпечують стабільність соціальної ієрархії та невидимі кордони між представниками різних класів. У 2005 р. у праці «Бунт на продаж: чому культуру неможливо заглушити» («The Rebel Sell: Why The Culture Can’t Be Jammed») її автори Джозеф Хіт та Ендрю Поттер у розділі, присвяченому природі смаку, відзначали: для того, щоб продемонструвати свій гарний смак і високе місце в соціальній ієрархії, значно важливішою є не демонстрація того, що вам подобається і вважається гарним смаком, а показове вираження зневаги до того, що вважається мистецтвом для «низів». Вподобання і статус краще демонструються не стільки тим, що ви любите, а тим, що ви не можете терпіти. Поціновувачам високого мистецтва і носіям гарного смаку у жодному разі не можна, як запевняють автори, мати в себе репродукцію якоїсь популярної картини, на зразок із серії «Собаки грають в покер». Це було б катастрофою для іміджу.
«Гра в покер» (1894). Одна із серії картин «Собаки грають в покер», створеної протягом 1893-1903 рр. художником К. М. Куліджем на замовлення компанії «Brown & Bigelow» для реклами тютюнової продукції. Мотиви стали дуже популярними в оздобленні домівок у США і вважаються класичним зразком кітчу. Це не є завадою для продажу на престижних аукціонах: у 2015 р. «Гру в покер» на аукціоні «Сотбіс» продали за 658 тис. дол. Фото: Wikipedia.org.
Еліти можуть споживати те, що вважається кітчем, і нерідко купують мистецтво, яке може здаватися дійсно жахливим, але головне – робити це іронічно: оточуючі мають знати, що ви добре усвідомлюєте, що це кітч і ставитеся до нього з іронією. Іронічна дистанція дозволяє створювати і колекціонувати «жахливе» мистецтво (згадаємо скульптуру Майкла Джексона з мавпочкою від Джеффа Кунса) і не соромитися цього.
В контексті міркувань про смак Д. Хіт та Е. Поттер у своїй книзі згадали й ім’я Томаса Кінкейда і описали його роботу як «настільки жахливу, що її потрібно побачити на власні очі, аби повірити в її існування». Так Томас Кінкейд увійшов в історію як неоднозначна особистість: для мільйонів власників його картин і принтів – як «Художник світла», для багатьох інших – як підприємець, одержимий прибутком і славою, та творець кітчу. Можливо, якби художнику була властива самоіронія і таке ж ставлення до критики, його доля склалася б інакше. Побутує давній вислів, що про смаки не сперечаються, але насправді полеміки і критичних випадів з боку представників і поціновувачів різноманітних напрямків мистецтва на адресу одне одного навряд чи можливо уникнути: у кожну добу в мистецтві є певна ієрархія жанрів та авторів, яка є віддзеркаленням ієрархічної структури суспільства.
Джерела
Hayes M. Thomas Kinkade: More Than an Artist? DNA Technologies
Jeffrey Vallance: Kinkadian La-Z-Boy Room. Tanya Bonakdar Gallery
Jones J. Jeff Koons: Not just the king of kitsch. The Guardian. 2009. Jun 30
Thomas Kinkade. Wikipedia: The Free Encyclopedia
Автори: Степан Максимов, Олена Радаєва
|
