 |
 |
 |
|
INTERESTING FACTS FROM THE MODERN ART MARKET
December 13, 2023
The following interesting facts from the modern art market were considered in the article: the Louvre questioned the authorship of Leonardo da Vinci's most expensive painting «The Savior of the World»; new masterpieces of old masters have been found; true detective: how a Kandinsky painting was stolen from the collector and philanthropist Andrii Adamovskyi for 10 million euros; the history of fakes of the «Kneedler» gallery; a case from domestic practice: forgeries were found in the collection of «Hradobank»; the most expensive collections of works of art sold at auctions; a huge collection of the chairman of Samsung Corporation.
1. Лувр поставив під сумнів авторство Леонардо да Вінчі найдорожчої картини «Спаситель світу»
У 2019 р. виник серйозний конфлікт між власником найдорожчої за всю історію картини Леонардо да Вінчі «Спаситель світу», принцом Саудівської Аравії Мухаммедом ібн Салманом, та французьким музеєм Лувр. Як відомо, у жовтні 2019 р. у паризькому Луврі відкрилася грандіозна виставка робіт Леонардо да Вінчі, яка тривала до лютого 2020 р. Напередодні представники Лувру вели перемовини з численними музеями та приватними колекціонерами світу з приводу надання ними робіт Леонардо для виставки.
Саудівський принц наполягав на тому, що картина «Спаситель світу» з його колекції неодмінно мала бути присутньою у цій знаковій експозиції. Проте Лувр повідомив принца про те, що музейні експерти провели власне незалежне дослідження, яке показало, що Леонардо да Вінчі може бути лише одним зі співавторів цього полотна. Принц продовжував наполягати на тому, що «Спаситель світу» має експонуватися поряд із «Моною Лізою» як 100%-ий справжній твір самого Леонардо.
У Луврі вагалися і про всяк випадок підготували два варіанти каталогу виставки: один зі «Спасителем світу», інший без. Але врешті-решт остаточне рішення прийняв сам президент Франції Емманюель Макрон: відмовити саудівському принцу. У 2021 р. з приводу цього випадку вийшов документальний фільм режисера Антуана Віткіна «Спаситель на продаж». Один із французьких урядовців, який давав інтерв’ю авторам фільму, заявив, що експонування цієї картини у Луврі могло б похитнути репутацію музею і означало б відмивання вартості картини в 450 мільйонів доларів.
Отже, Лувр та французький уряд фактично офіційно заявили про свої сумніви у достовірності атрибуції найдорожчої картини. Цікаво, що за рік до того, як принцу відмовив паризький Лувр, у вересні 2018 р. виставляти ту саму картину відмовився і Лувр в Абу-Дабі – провідний художній музей Об’єднаних Арабських Еміратів.
Картина «Спаситель світу» й до цього випадку мала досить цікаву та неоднозначну історію. У 2017 р. на аукціоні «Крістіс» у Нью-Йорку її продали за рекордну суму – 450 млн. дол. Передісторія цього рекорду наступна. Аж до 2011 р. автором полотна вважався хтось із так званих «леонардесків» (учнів та послідовників Леонардо да Вінчі), а не сам Леонардо. У 1958 р. на аукціоні «Сотбіс» її продали за неймовірно низьку ціну – лише 45 фунтів (або 125 дол. за тодішнім курсом). У 2004 р. картину купили нью-йоркські арт-дилери Александр Перріш і Роберт Саймон за 10 тис. дол. У 2011 р. в результаті замовлених ними реставраційних робіт було виявлено, що автором таки є ніби-то сам Леонардо да Вінчі. Аби підтвердити цей висновок, картину надали на експертизу до кількох американських та європейських музеїв. Авторство Леонардо да Вінчі визнав лише один лондонський музей.
Незважаючи на це, у пресі відбувся широкий розголос про те, що світу було явлено досі невідомий шедевр Леонардо. У 2013 р. полотно «Спаситель світу» у нью-йоркських дилерів купив за 80 млн дол. відомий швейцарський арт-дилер Ів Був’є, який того ж року перепродав її російському олігарху Дмитру Риболовлєву за 127,5 млн дол. Незабаром проти Іва Був’є сам Риболовлєв та інші клієнти арт-дилера подали судовий позов, у якому стверджували, що Був’є ошукав їх на мільярди доларів. Арт-дилер видавав себе за посередника між покупцями та власниками творів мистецтва, але насправді перепродавав предмети, які перебували у його власності, за непомірно завищеними цінами. Судова тяганина закінчилася тільки цього року (арт-дилера виправдали).
У 2017 р. Риболовлєв виставив на аукціоні «Крістіс» у Нью-Йорку картину «Спаситель світу» за заниженою ціною (100 млн дол.), аби лишень продати її. Результат торгів став неочікуваним: анонімний покупець телефоном придбав її за 342,2 млн євро (або 450,3 млн дол.). Згодом виявилося, що новим власником став наслідний принц Саудівської Аравії. Розмір придбаної ним картини досить невеликий (65,7х45,7 см), тому й ціна за 1 см. кв. також рекордна – приблизно 150 тис. дол.
Відмова обох Луврів (у Парижі та Абу Дабі) експонувати цю роботу і сумніви в адекватності її атрибуції – це великий удар для її власника. Вихід документального фільму про цей випадок спричинив широкий розголос у пресі. Таке авторитетне видання як «Форбс» оприлюднило у квітні 2021 р. статтю під назвою «Саудівський принц Mухаммед ібн Салман змушував Лувр брехати з приводу його фейкового Леонардо, згідно нового документального фільму». Фактично, на весь світ було заявлено, що найдорожча за всю історію картина є підробкою. Самі саудити з цього приводу коментарів не надали.
За матеріалами «Форбс» і «Марбекс Арт».
2. Знайдено нові шедеври старих майстрів
Сандро Ботічеллі «Чоловік скорбот». Ще донедавна вважалося, що ця картина була створена близько 1500 р. кимось із кола послідовників Ботічеллі. У 2010 р. вона експонувалася як робота його невідомого учня. Проте кілька років тому в результаті дослідження, проведеного фахівцями Художньої галереї Єльського університету та музею Метрополітен було встановлено, що її створив таки сам Сандро Ботічеллі.
Картина зображає образ Господа, Ісуса Христа у терновому вінку. Фахівці аукціону «Сотбіс» додатково виявили під шаром фарб раніше невідомий рисунок із зображенням Діви Марії із немовлям Ісусом на руках. З якоїсь причини Ботічеллі передумав працювати з цим ескізом і зобразив поверх нього інший сюжет. Картина виконана темперою і олією на дерев’яній дошці розміром 69х51,4 см.
У січні 2022 р. цю картину з фамільної колекції (хто саме власник, не зазначається) виставили на аукціон «Сотбіс», де її оцінили у 40 млн дол. Картину продали за ціною вище естімейту – 45,4 млн дол.
Після історії з картиною Леонардо да Вінчі «Спаситель світу», яку спершу «віднайшли» експерти, а згодом їхній висновок публічно і недвозначно поставили під сумнів провідні музеї світу, постає резонне питання: чи не може спіткати така сама доля нові віднайдені шедеври?
Караваджо «Увінчання терновим вінцем» (близько 1607 р.). Ще одне полотно з релігійним сюжетом було нещодавно оголошене ймовірним шедевром італійського майстра Мікеланджело Мерізі да Караваджо (1571-1510). Раніше її приписували колу іспанського художника Хосе де Рібери (1591-1652), який був послідовником Караваджо (караваджистом).
Картина мала бути виставлена на продаж в іспанському аукціонному домі «Ansorena» з естімейтом 1,5 тис. євро (дуже низька ціна за досить велике полотно розміром 111х86 см). Але у квітні 2021 р. набула розголосу новина, що полотно належить самому Караваджо. Про це заявили кілька італійських мистецтвознавців, а також фахівці з іспанського музею Прадо. На основі їхніх припущень, уряд Іспанії наказав зупинити аукціон і зняти картину з продажу. У грудні 2021 р. уряд надав картині охоронний статус і наклав заборону на її вивезення з країни. Якщо експертиза доведе авторство самого Караваджо, то вартість картини становитиме близько 50 млн євро.
За матеріалами Marbeks, Sotheby's та The Guardian.
3. Справжній детектив: як в колекціонера і мецената Андрія Адамовського вкрали картину Кандинського за 10 млн євро
Два роки тому, у 2021 р. з’явилися цікаві подробиці того, як у відомого підприємця, колекціонера і засновника Центру сучасного мистецтва «М17» Андрія Адамовського вкрали картину Василя Кандинського вартістю 10 млн євро. До крадіжки причетні чеський галерист Ян Трештік, а також підприємець Павло Кіллар, юрист Мартін Доуха та ще кілька осіб.
Ця справа має довгу історію, яка щоразу обростала новими несподіваними фактами. Андрій Адамовський був знайомий із арт-дилером Яном Трештіком ще з 2015 р. Ян Трештік мав досить добру репутацію (хоча у 2010 р. вже була спроба притягти його до суду за незаконне вивезення картини Пікассо), співпрацював з відомими аукціонними будинками, серед його клієнтів-колекціонерів були чеські політики.
У 2016 р. галерист запропонував Адамовському свої посередницькі послуги: придбати для українського колекціонера картину Василя Кандинського. Полотно мало назву «Коло і пляма» і продавалося на аукціоні у Стокгольмі. Трештік за дорученням Адамовського взяв участь у торгах і придбав для нього картину. Полотно перевезли до Праги, де Трештік разом зі своєю знайомою адвокаткою на прізвище Глатцова запропонували Андрію Адамовському ще одну привабливу пропозицію: провести перемовини із Національною галереєю Праги щодо участі картини у значній художній виставці. У 2017 р. виставка успішно відбулася, а по її завершенні картину Кандинського помістили у депозитарій галереї, де вона повинна була зберігатися доти, доки власник не виявить бажання її забрати.
У 2020 р. знайшовся покупець, готовий придбати картину в Адамовського. Проте, коли її мали показати потенційному покупцеві, виявилося, що вона зникла депозитарію Національної галереї. Як з’ясувалося, адвокатка Глатцова у 2018 р. потайки від Андрія Адамовського влаштувала передачу картини Кандинського галеристу Трештіку. А той просто віддав її підприємцеві Павлу Кіллару як заставу за свій борг. Під час судового розгляду у 2021 р. Трештік виправдовував свій вчинок тим, що Кіллар погрожував йому фізичною розправою. При цьому протягом кількох років галерист переконував законного власника, Адамовського, що його картина перебуває у депозитарії.
Ян Трештік давно співпрацював з підприємцем Павлом Кілларом і брав в нього кошти у борг під заставу предметів мистецтва. У випадку з картиною, яка належала Андрію Адамовському, Кіллар заволодів нею незаконно, оскільки жодних документів у Трештіка на неї не було. Верхом нахабства стала заява Кіллара, що він віддасть Адамовському картину, якщо той компенсує йому суму, заборговану Трештіком. Але виплив новий скандальний нюанс: виявилося, що картини і в самого Кіллара вже немає, оскільки ще у 2019 р. він перепродав і картину, і право «вибивати» борг із Трештіка бізнесменові з ОАЕ Ахмедові Альзаабі.
Крім того, відомий у Чехії адвокат Петро Томан, найнятий Кілларом та Альзаабі, у неформальній розмові обіцяв Андрію Адамовському повернути його картину за «скромну» винагороду у 2 млн євро. Український колекціонер відмовився і незабаром почав отримувати погрози, що до вимагання з нього коштів залучать відоме російське Солнцевське кримінальне угруповання. Згодом із пропозицією допомоги за певну суму викупу до Адамовського звернувся ще один адвокат, Мартін Доуха.
На щастя, допоміг Чеський національний центр по боротьбі з організованою злочинністю (NCOZ). Згідно розробленого плану, Андрій Адамовський вступив у перемовини із Кілларом та Доухою та ніби погодився на їхні вимоги. Під час передачі викупу у празькому готелі «Хілтон» Кіллара і Доуху було заарештовано (їм загрожує до 12 років в’язниці), а картину вилучено для проведення експертизи. Факт, що це справжня картина Кандинського «Коло і пляма», було підтверджено.
Навіть після цих подій історія не скінчилася: полотно Кандинського намагається відсудити пан Альзаабі з ОАЕ. Через відомого чеського адвоката Мартіна Пуймана він наполягає на законності отримання ним картини в якості застави за борги Трештіка.
За матеріалами Marbeks.
4. Історія підробок галереї «Кнедлер»
У 2011 р. назавжди припинила своє інсування одна з найстаріших нью-йоркських арт-галерей – галерея «Кнедлер» (Knoedler), яка була заснована ще у 1848 р. і могла б ще довго та успішно працювати, якби не гучний скандал із підробками. Галерея проіснувала цілих 165 років і користувалася авторитетом серед заможних колекціонерів, доки не виявилося, що 40 картин, які вона продала своїм клієнтам за ціною по кілька мільйонів доларів кожна, є підробками, створеними вуличним китайським художником.
Протягом 15 років виходець з Китаю Цянь Пей Шень створив 63 полотна, які наслідували манеру відомих американських абстрактних експресіоністів, таких як Марк Ротко, Віллем де Кунінг, Джексон Поллок і його дружина Лі Краснер, Роберт Мазервелл, Барнет Ньюман, Кліффорд Стілл, Франц Клайн, Річард Дібенкорн (перша трійка названих імен входить в топ-10 найдорожчих художників світу).
Як показали результати розслідування, сам Цянь Пей Шень не знав про те, що бере участь у злочинній схемі: він просто писав роботи на замовлення приватної арт-дилерки Глафіри Росалес, яка просила його створити картини у стилі відповідних художників, мовляв, для клієнтів, які не можуть дозволити собі справжнього Ротко чи Поллока і просто хочуть схожу картину. Цянь отримував за свою роботу приблизно по 5000-7000 дол., а Росалес перепродавала їх відомій галереї «Кнедлер» по кілька сотень тисяч доларів. Приватна дилерка-шахрайка позиціонувала себе як посередниця, яка діє від імені впливових колекціонерів, які хочуть продати картини зі своєї колекції, але бажають залишитися «інкогніто».
Схема спрацювала. Власниця галереї «Кнедлер» Енн Фрідмен купила в шахрайки Глафіри Росалес 40 картин. Інші 23 картини, створені китайцем, придбав арт-дилер Джуліан Вейссман. Своїм клієнтам-колекціонерам картини перепродали на загальну суму 80 млн дол. Наприклад, підробку в стилі Джексона Поллока клієнт галереї «Кнедлер» купив за 17 млн дол. За словами власниці «Кнедлер» Енн Фрідмен, вона показувала усі ці картини десяткам експертів і навіть кільком родичам і знайомим відповідних художників, і ніхто з них не розпізнав підробки.
Цей випадок яскраво свідчить про те, що підробити твори сучасних художників досить легко, особливо абстракціоністів (не потрібне володіння складною технікою старих майстрів; чим пізніше жив художник, тим менше імовірність, що буде викрито невідповідний ступінь старіння матеріалів чи виявлено невідповідні часу нові пігменти). Звісно, від фізико-хімічного аналізу деякі речі неможливо приховати. Саме таким чином було встановлено, що робота Джексона Поллока, продана через галерею «Кнедлер», є підробкою: аналіз кольорового шару показав, що фарби містять пігмент, який з’явився тільки у 1970-х рр., а Поллок загинув в автокатастрофі у 1956 р. і точно не міг користуватися такими фарбами.
По-друге, ця історія демонструє, наскільки великою є довіра покупців до бренду галериста, і вони готові купувати картини без задокументованої історії та відповідної експертизи, довірившись «чесному» слову авторитетного арт-дилера. Бажання стати власником знакового, «брендового» твору мистецтва часто змушує покупців легко погоджуватися на угоди вартістю у десятки мільйонів доларів без належної перевірки та документації. Подібну легковажність важко уявити в інших сферах економіки (наприклад, на ринку нерухомості).
Позов проти галереї «Кнедлер» подали кілька впливових колекціонерів, серед них були колишній власник бренду «Гуччі» Доменіко де Соль та американський підприємець Джон Говард. Усі вони покладалися на репутацію давньої та відомої галереї. В результаті власниця галереї домовилася із позивачами залагодити справу у позасудовому порядку. Вирок винесли Глафірі Росалес та її спільникові Хосе Бергантіньйосу. Саме Бергантіньос познайомився на вулиці зі здібним китайським художником і звів його з Росалес, і, крім того, підробляв підписи відомих абстракціоністів на полотнах китайця. Глафіра Росалес відбулася умовним терміном, Бергантіньоса екстрадували та судили в Іспанії. Художник Цянь Пей Шень звинувачень уникнув, оскільки не знав про злочинну схему, та повернувся до Китаю.
У 2020 р. американський режисер Баррі Авріч зняв документальний фільм про цю схему під назвою «Вас обдурили: правдива історія про фальшиве мистецтво» («Made You Look: А True Story About Fake Art»). А у 2022 р. оголосив, що ця історія варта, аби зняти і художній фільм.
За матеріалами:
Томпсон Дон. Помаранчевий надувний пес. Буми, потрясіння та жадоба на сучасному арт-ринку. Київ: ArtHuss, 2018. С. 111-120.
У США планують зняти художній фільм про галерею Knoedler, яка на $80 млн продала підроблених картин
5. Випадок з вітчизняної практики: знайдено підробки у колекції «Градобанку»
Історія про поширеність підробок пов’язана із великою колекцією предметів мистецтва, зібраною колись відомим українським банком «Градобанк». Протягом 1990-х рр. банк за ініціативою його голови Віктора Жердицького придбав для своєї колекції майже 900 творів видатних українських і зарубіжних художників (зокрема, роботи Пабло Пікассо, Василя Кандинського, Огюста Ренуара, Анрі Матісса і багатьох інших відомих імпресіоністів, постімпресіоністів та модерністів).
У 1996 р. «Градобанк» уклав із Національним Банком України договір застави, згідно якого передав свою мистецьку колекцію на зберігання до НБУ у якості заставного майна. У 2000 р. «Градобанк» було визнано банкрутом і через невиконання його боргових зобов’язань перед Національним банком колекцію предметів мистецтва передали у державну власність (офіційно у 2008 р.). Відтоді вона зберігається у Національному художньому музеї України (НХМУ) у Києві. Із приблизно 900 творів мистецтва 785 предметів були визнані національним надбанням України згідно окремого Закону, прийнятого з цього приводу.
Ця справа мала значний резонанс у ЗМІ і тривала понад 10 років. У 2010 р. Національний художній музей України через те, що довкола історії з колекцією накопичилося багато юридичних питань, непорозумінь та міфів, дав пресконференцію під назвою «Міфи та реалії колекції АТ «Градобанк». Так з’явилася інформація, що «Градобанк» не мав юридично переконливих документів, які б засвідчили легальність придбання ним творів мистецтва. «Вишенькою на торті» також стали результати експертизи, проведеної фахівцями НХМУ спільно з експертами з інших музеїв: чимало робіт з колекції мали суттєві атрибутаційні проблеми. Наприклад, кілька творів ніби-то голандських майстрів виявилися німецькими; картина, заявлена як робота художника відомої французької Барбізонської школи (1830-1860 рр.), також виявилася сумнівною.
Підробками було однозначно визнано дві картини, авторами яких були заявлені відомі українські художники-авангардисти, а саме: полотно «Оголена», яку приписували Олександру Архипенку, та «Київський двір», нібито авторства Олександра Богомазова. Як показали результати аналізу, обидві підробки були створені у 1950-1960-х рр., коли обох художників вже не було в живих. Наприклад, на картині «Оголена» було виявлено, що підпис на ній був проставлений значно пізніше від створення полотна, і, відповідно, ані сам підпис, ані живопис, ані полотно-основа не мали відповідних ознак природного старіння, які мали б спостерігатися.
У цій історії цікавим є не лише факт виявлення підробок (від цього не застрахований жоден колекціонер, тим паче, що колекція «Градобанку» збиралася у 1990-ті роки, коли відбувалося активне і хаотичне «первинне накопичення капіталу»). Журналісти звернули увагу на те, що головна фінансова установа країни, Нацбанк прийняв від «Градобанку» в якості застави колекцію предметів мистецтва без належної документації, яка б засвідчувала справжність творів та право власності на них. До речі, за оцінкою станом на 1996 р., коли було укладено договір застави, вартість колекції становила понад 5 млн дол.
За матеріалами онлайн-журналу «Коридор».
6. Найдорожчі колекції творів мистецтва, продані на аукціонах
1. Колекція Пола Аллена (1,5 млрд дол). У листопаді 2022 р. на аукціоні «Крістіс» у Нью-Йорку був встановлений подвійний рекорд: найбільша сума, одержана протягом одного дня, і, до того ж, за твори з колекції одного власника. На аукціоні 9 листопада відбувся продаж частини колекції творів мистецтва одного зі співзасновників корпорації «Майкрософт» Пола Аллена, який помер у 2018 р. Результатом торгів стали рекордні 1,5 мільярди дол. І це за 60 лотів, які складали не всю колекцію. Друга частина була виставлена на продаж наступного дня, 10 листопада. Вона була більшою від першої і складалася з 95 лотів. Але другий аукціон приніс всього близько 116 млн дол. Якщо врахувати разом рекордні 1,5 млрд дол. за першу частину колекції і 116 млн за другу, то усі предмети мистецтва зі збірки Пола Аллена продано за понад 1,6 млрд дол.
До цієї збірки, яку Аллен почав збирати з 1990-х рр., входили роботи і старих майстрів, сучасних художників, і особливо багато робіт імпресіоністів та постімпресіоністів. Найдорожчими у колекції були саме роботи останніх імпресіоністів та постімпресіоністів, які потрапили у першу частину розпродажу. Найдорожчим лотом на аукціоні «Крістіс» 9 листопада 2022 р. стала картина французького пуантиліста Жоржа Серá (1859-1891) «Натурниці (мала версія)» – її придбали за 149,2 млн дол.
Жорж Серá «Натурниці (мала версія)» (1888 р., полотно, олія, 39,3х50 см)
Серед найдорожчих робіт з колекції Пола Аллена також стали картини інших французьких постімпресіоністів:
2. Колекція Гаррі та Лінди Маклоу (922 млн дол). Попередня рекордна сума за розпродаж однієї колекції була отримана на аукціоні «Сотбіс». Протягом 2021-2022 рр. свої численні твори мистецтва змушені були виставити на аукціон американський забудовник і мільярдер Гаррі Маклоу та його дружина Лінда. Подружжя прожило разом 58 років і вирішило розлучитися. Суд зобов’язав їх продати спільну колекцію предметів мистецтва і розділити одержані кошти.
Розпродаж ультрадорогої колекції, куди входили роботи Енді Ворхола, Марка Ротко, Фріди Кало та інших знакових художників, відбувся у двох «актах». Перша частина була продана на аукціоні «Сотбіс» у Нью-Йорку у листопаді 2021 р. із надзвичайно високим результатом: за 35 проданих лотів було отримано 676 млн дол.
Друга частина колекції була виставлена також на «Сотбіс» через півроку, у травні 2022 р. із фінальною сумою 246,1 млн дол. Загальна сума, одержана протягом двох аукціонів за всю колекцію, становить понад 922 млн дол.
3. Колекція Пеггі та Девіда Рокфеллерів (832,5 млн дол.). Як відомо, у березні 2017 р. помер підприємець і впливова політична фігура Девід Рокфеллер, який прожив 101 рік і здійснив протягом життя 7 трансплантацій донорських сердець. Незабаром, зібрана ним і його дружиною Пеггі (яка померла ще 1996 р.) колекція творів мистецтва була виставлена на аукціоні «Крістіс» у Нью-Йорку в травні 2018 р.. Всього налічувалося близько 1500 предметів мистецтва, серед яких були роботи європейських імпресіоністів, відомих американських і азійських художників, порцеляна та інші предмети декоративно-ужиткового мистецтва. Протягом торгів, які тривали три дні з 9 до 11 травня, за продані лоти з колекції Рокфеллерів була отримана рекордна на той час сума – 832,5 млн дол.
За матеріалами:
Visionary: The Paul G. Allen Collection Part I
Колекцію Гаррі та Лінди Маклоу продали на Sotheby’s за 922,2 мільйона доларів
The Collection of Peggy and David Rockefeller
7. Величезна колекція голови корпорації Samsung
Наскільки величезною і дорогою може бути колекція творів мистецтва, яскраво свідчить випадок Лі Кун Хі (1942 – 2020) – південнокорейського колекціонера і голови правління корпорації Samsung, який помер у жовтні 2020 р. Із його смертю пов’язані дві цікаві новини. По-перше, його спадкоємці повинні будуть сплатити рекордну суму податку на спадщину – 11 мільярдів дол., які вони виплачуватимуть шістьма траншами протягом п’яти років. І, по-друге, покійний підприємець заповів кільком музеям Південної Кореї неймовірну кількість творів мистецтва зі своєї колекції – близько 23 тисяч предметів. На момент смерті Лі Кун Хі усі його статки оцінювалися у 21 млрд дол., серед яких вартість колекції творів мистецтва оцінювалася приблизно в 2,7 млрд дол.
Переважну більшість у збірці становлять твори традиційного корейського мистецтва. А близько 1200 предметів – це творчість всесвітньо відомих європейських імпресіоністів та модерністів: Клода Моне, Огюста Ренуара, Поля Гогена, Пабло Пікассо, Марка Шагала, Сальвадора Далі.
Спадкоємці колекціонера вирішили не віддавати державі, а залишити собі декілька особливо цінних робіт: картину американського абстрактного експресіоніста Марка Ротко «Без назви» (1962), скульптуру Альберто Джакометті «Висока жінка ІІІ» (1960 р.; оцінюється приблизно у 140 млн дол.) і картину відомого англійського повоєнного художника Френсіса Бекона «Фігура в кімнаті» (1962 р., вартість близько 133 млн дол).
За матеріалами Marbeks.
Автори: Степан Максимов, Олена Радаєва
|
