ЗІНАЇДА ЛАНСЕРЕ-СЕРЕБРЯКОВА,
ВСЕСВІТНЬО ВІДОМА ХУДОЖНИЦЯ З ХАРКІВЩИНИ
08 квітня 2024 року
Останніми роками багатьох художників, які народилися в Україні і тісно пов’язані з нею, справедливо визнали українськими: Казимира Малевича, Олександру Екстер, Іллю Рєпіна. Зінаїду Серебрякову (у дівоцтві – Лансере) тривалий час, як названих художників, також зараховували до радянських або російських митців і лише нещодавно почали говорити про неї як українсько-французьку художницю, оскільки вона народилася і понад десять плідних творчих років провела на Харківщині.
Зінаїда Лансере народилася 12 грудня 1884 р. в с. Нескучне Харківської губернії (зараз належить до Липецької громади Харківської області) і була молодшою з шести дітей. Її мати, художниця Катерина Бенуа, походила з родини художника та архітектора Миколи Бенуа. Батько, Євген Лансере, був скульптором-анімалістом. З цієї родини вийшло багато творчих людей. Відомий британський актор Пітер Устінов був двоюрідним племінником Зінаїди Серебрякової. Її четверо дітей також продовжили справу династії Лансере-Бенуа і стали художниками: старші син Євген і донька Тетяна залишилися в СРСР, молодші Олександр і Катерина працювали у Франції.
Після ранньої смерті Євгена Лансере у 1902 р. мати художниці з шістьма дітьми переїхала до Петербурга. Там Зінаїда навчалася у художній школі Марії Тенишевої у класі Іллі Рєпіна, який, як відомо, також родом з Харківщини. Протягом 1902-1903 рр. художниця разом із матір’ю та сестрами мандрувала Італією, де вивчала мистецтво; у 1905-1906 рр. навчалася у приватній художній академії Ґранд-Шом’єр на Монпарнасі, який був осередком паризької богеми. В цій академії роком пізніше почала навчатися ще одна відома українська художниця, Олександра Екстер. На відміну від Олександри Екстер, Серебрякова тяжіла до традиційного реалістичного живопису. На її творчість мав вплив класицизм ХVII-XVIII ст., а також її дядько, художник Олександр Бенуа, співзасновник художнього товариства «Світ мистецтва» («Мир искусства»).
Вийшовши у 1905 р. заміж за свого двоюрідного брата, інженера Бориса Серебрякова, який також родом з Нескучного, Зінаїда Серебрякова незабаром почала жити і працювати у родинному маєтку на Харківщині. Тут народилися і її діти, яких вона часто зображала у сценах буденного безтурботного життя. В цей період був написаний найвідоміший автопортрет «Біля туалетного столика» (1909), який приніс художниці визнання.
Зінаїда Серебрякова «Біля туалетного столика. Автопортрет» (1909).
Життя різко змінилося із революційними подіями 1917 р. Художниці разом з родиною довелося покинути Нескучне, рятуючись від погромів поміщицьких маєтків. Невдовзі її будинок був розграбований і спалений. Трагічна історія села повторилася у ХХІ ст., у лютому 2022 р., коли Нескучне потрапило до окупації. Після звільнення у вересні того ж року у ньому залишився лише один мешканець (раніше населення невеликого хутору налічувало дев’яносто одного жителя). Музей Зінаїди Серебрякової, який створили у 2017 р. за ініціативою харків’ян та мешканців Нескучного, також постраждав, але значну частину його експонатів вдалося зберегти.
Зінаїда Серебрякова «Будинок у Нескучному» (1910).
Після Нескучного родина Серебрякових оселилася спершу у Змієві, а потім – у Харкові, який незабаром зайняли більшовики. Під час харківського періоду художниця написала одну з найвідоміших своїх картин під назвою «Тераса у Харкові» (1919), на якій життя сім’ї досі здається щасливим і безтурботним, хоча справи йдуть дедалі гірше.
Зінаїда Серебрякова «Тераса у Харкові» (1919).
У 1919 р. від висипного тифу помер чоловік художниці, Борис Серебряков. Коштів, які Зінаїда Серебрякова отримувала за роботу в Харківському археологічному музеї, не вистачало для багатодітної родини. У 1920 р., не маючи засобів до існування, вона виїхала до Петрограда, де разом з чотирма дітьми і матір’ю також постійно потерпала від нестачі грошей і їжі. Художниця рідко отримувала замовлення, оскільки не бажала працювати у популярній футуристичній манері, зображати портрети радянських діячів і очікувала на можливість виїхати до іншої країни. Така нагода трапилася у серпні 1924 р.: за підтримки Олександра Бенуа Зінаїда Серебрякова виїхала до Парижа, де їй запропонували роботу зі створення декоративного панно, і лишилася там назавжди. Протягом кількох наступних років радянський уряд схвалив виїзд до Франції двох її молодших дітей. Зі старшими сином і донькою художниця змогла побачитися лише через 36 років (у 1960 р.). Після німецької окупації Франції у 1940 р. радянське громадянство Серебрякової загрожувало їй концтабором, тому художниця відмовилася від нього і оформила статус біженця, через що втратила можливість навіть листуватися зі старшими дітьми.
Перший успіх в еміграції до Зінаїди Серебрякової прийшов у 1928 р., коли бельгійський барон Ж. А. де Броуер побачив на виставці її роботи і замовив портрети членів своєї родини. Згодом він влаштував художниці дві творчі подорожі до Марокко, де мав власні плантації, в обмін на можливість забрати картини, які йому найбільше сподобаються. За спогадами художниці, меценат передусім бажав отримати зображення прекрасних оголених східних жінок. Виконати побажання було непросто, оскільки мешканки Марокко неохоче позували і в одязі.
В цілому, реалістичні картини Зінаїди Серебрякової на той час не знаходили великого відгуку, оскільки панівним напрямком у західному мистецтві ХХ ст. був абстрактний живопис. Художниця продовжувала жити дуже скромно. Популярною вона стала за кілька років до смерті: у 1965 р. відбулося кілька виставок у тодішньому СРСР, після чого почали виходити мільйонними тиражами альбоми з її репродукціями. Померла Зінаїда Серебрякова 19 вересня 1967 р. у Парижі.
Відомий харківський мистецтвознавець Олег Коваль нещодавно відзначив, що творчість Зінаїди Серебрякової відзначається чуттям на цікаві теми (наприклад, використання мотиву дзеркала, який був популярний у живописі Дієго Веласкеса, а також її відверте, щире зображення жіночої натури) і виглядає дуже ефектно, але революції у мистецтві вона все ж таки не зробила: її живопис щодо техніки, пластичних рішень залишився на межі ХІХ ст. на порозі авангарду, не перетнувши цю межу. Серед українських художників ХХ ст. є сильніші майстри як Василь та Федір Кричевські, Олександр Мурашко, Тетяна Яблонська.
Менше з тим, роботи Зінаїди Серебрякової на сучасному арт-ринку коштують значно дорожче, ніж твори багатьох відомих художників. Успіх картин Серебрякової на аукціонах значно вищий, ніж її дядька Олександра Бенуа (найвища ціна за його роботу – 780 тис. дол.), хоча традиційно багато колекціонерів зазвичай готові дорожче платити за роботи художників-чоловіків. Рекорд Зінаїди Серебрякової – 3,85 млн фунтів стерлінгів (5,9 млн дол.). Таку доволі значну суму у 2015 р. сплатили на аукціоні «Сотбіс» у Лондоні за її картину «Спляча дівчинка» (попередньо її оцінили у 400 – 600 тис. фунтів).
Зінаїда Серебрякова «Спляча дівчинка» (1910).
Полотно, олія, 70 х 98 см.
Ця картина іноді спантеличує навіть художників та мистецтвознавців, які вперше її бачать. Справа у тому, що на полотні зображена наймолодша донька художниці, Катерина, якій на той час було лише десять років. Якщо залишити «за дужками» майстерну роботу, ефектний колорит і композицію, використання неповнолітньої доньки як оголеної моделі може викликати питання з приводу мотивів такого вибору. Багато мистецтвознавців наполягають на тому, що жодного еротизму у картині немає: це прояв любові матері до своєї доньки і краси людського тіла. Хоча гугл завбачливо попереджає про чутливий контент («explicit content»). Художники з товариства «Світ мистецтва» відмежовували естетичну сферу від етичних оцінок, втім, як і багато інших художників. Матеріальний чинник теж міг вплинути на вибір моделі: у цей період Зінаїда Серебрякова не мала коштів для оплати послуг натурниці, з листування відомо, що вона бажала вирватися з бідності і постійної боротьби за виживання та сподівалася на успіх на виставці у США.
«Спляча дівчинка» була написана у 1923 р. напередодні виставки радянського мистецтва у Нью-Йорку, яка відкрилася у березні 1924 р. Серед її організаторів був художник Костянтин Сомов, який підтримував Зінаїду Серебрякову і посприяв, щоб чотирнадцять її картин потрапили на виставку. «Сплячу дівчинку» придбали однією з перших. Покупцем став посол Тимчасового уряду у США Борис Бахметьєв, який сплатив за картину 500 дол. Відтоді полотно більше дев’яноста років знаходилося у Бахметьєва і його спадкоємців. Особа нового власника картини після рекордного продажу на «Сотбіс» у 2015 р. залишилася невідомою.
Оголена жіноча натура займає значне місце у творчості Зінаїди Серебрякової. Ще під час життя у Нескучному вона писала купальниць з місцевих молодих жінок, в еміграції також створила велику серію оголених. Як свідчать аукціонні результати, олійний живопис у жанрі ню користується серед творів Серебрякової найбільшим попитом на арт-ринку. Найдорожчі її картини у цьому жанрі, за винятком рекордного продажу «Сплячої дівчинки», продавалися на аукціонах «Сотбіс» та «Крістіс» приблизно від 500 тис. до 1,4 млн дол. Роботи в інших жанрах і техніках (переважно акварель) коштують значно дешевше, в середньому – близько 50 тис. дол.
На відміну від багатьох відомих художниць українського походження, наприклад, Олександри Екстер, Соні Делоне, Луїзи Невельсон або Лі Краснер, Зінаїда Серебрякова за життя мала менший успіх, її роботи йшли в розріз із основними художніми тенденціями ХХ ст. Але за кілька десятиліть після смерті вона стала однією з найдорожчих художниць родом з України.
Джерела:
Автори: Степан Максимов, Олена Радаєва