НАЙДОРОЖЧІ СЛОВА КРІСТОФЕРА ВУЛА
06 березня 2024 року
Сучасний американський художник Крістофер Вул є одним з найвідоміших та комерційно успішних представників словесного мистецтва, або ворд-арту. Пік його популярності припав на середину 2010-х рр., коли спостерігався шалений попит на його твори. Ворд-арт аж ніяк не схожий на традиційний живопис. Як напрямок концептуального мистецтва ворд-арт почав розвиватися ще з кінця 1950-х рр. Він позиціонує слово і текст як центральний елемент мистецького твору, а іноді і як цілком самодостатній предмет візуального мистецтва. Тож кілька мільйонів доларів за декілька слів – це результат вагомий. Твори дуже небагатьох представників словесного мистецтва змогли потрапити у вищий ціновий сегмент арт-ринку.
Крістофер Вул народився у 1955 р. у Чикаго. На початку 1970-х років переїхав до Нью-Йорка, де навчався фотографії та живопису у майстернях художників Річарда Пуссет-Дарта, Джека Творкова та Гаррі Крамера. Покинувши навчання, Вул певний час експериментував у сфері андеграундного кінематографа і музики, а також попрацював кілька років асистентом скульптора-мінімаліста Джоела Шапіро і, зрештою, повернувся до живопису. Наприкінці 1980-х Крістофер Вул почав створювати свої словесні картини, які й принесли йому славу. Кількома десятиліттями по тому, у середині 2010-х рр., на аукціонах «Крістіс» та «Сотбіс» декілька з цих картин перетнули позначку у 20 млн дол.
20 чи 30 млн дол. для сучасного арт-ринку – суми не настільки вже й вражаючі: не лише аукціонні продажі старих майстрів чи імпресіоністів, а й сучасних художників, як Енді Ворхол, Жан-Мішель Баскія, Джаспер Джонс чи Девід Хокні, вартістю кілька десятків мільйонів чи навіть понад сотню мільйонів доларів вже стали цілком звичною справою. Але ворд-арт аж ніяк не схожий на традиційний живопис (у деяких глядачів і колекціонерів може виникнути питання: «Чи кілька нанесених через трафарет слів – це взагалі картина і образотворче мистецтво?»). Тож кілька мільйонів доларів за декілька слів – це результат вагомий. Твори дуже небагатьох представників словесного мистецтва змогли потрапити у вищий ціновий сегмент арт-ринку.
Ворд-арт як напрямок концептуального мистецтва почав розвиватися ще з кінця 1950-х рр. Він позиціонує слово і текст як центральний елемент мистецького твору, а іноді і як цілком самодостатній предмет візуального мистецтва. Найдорожчі словесні картини належать американському художнику Еду Рушею (Ed Ruscha): його найвищий аукціонний результат становить 52,5 млн дол. Одним з піонерів концептуального мистецтва і «патріархом» ворд-арту у США був Лоуренс Вайнер. Його найвища аукціонна ціна значно скромніша і становить трохи більше 200 тис. дол., але є цікавий нюанс – твори Вайнера у переважній більшості чисто концептуальні та віртуальні: колекціонери купують за 100 чи 200 тис. дол. тільки фразу, вигадану художником, без жодного матеріального носія, за винятком сертифіката автентичності. Відповідальність за матеріальне втілення ідеї, тобто нанесення слів на конкретну матеріальну поверхню, перекладена художником на споживача. Ще одним добре відомим представником словесного мистецтва був японський художник Он Кавара, який створив близько трьох тисяч картин із серії «Сьогодні», на яких білими літерами на темному тлі зображена поточна дата (наприклад, «May 1, 1987», яка є його найдорожчою роботою – у 2014 р. на аукціоні «Крістіс» її придбали за 4,2 млн дол.). Можна також згадати американських художниць Барбару Крюгер та Дженні Хольцер, в чиїх роботах слова відіграють важливу роль (окремі їхні твори на аукціонах коштували близько 1,5 млн дол.).
Ворд-арт Крістофера Вула сьогодні є найдорожчим після робіт Еда Рушея. За словами художника, на створення словесних картин його надихнула побачена на вулиці Нью-Йорку біла вантажівка з чорним написом-графіті. Так з кінця 1980-х рр. з’явилися його роботи на алюмінієвій або паперовій основі, на яких через трафарет великими чорними літерами нанесені слова чи фрази (є також менша кількість робіт з літерами в іншому кольорі). Художник практикував нестандартне розбивання слів на частини або суцільне написання кількох слів разом. Іноді зі слів видалені голосні, як це нерідко практикується у вуличних графіті (наприклад, на картинах Вула зі словами «DRNK» або «TRBL»).
Одна з причин, чому ворд-арт Крістофера Вула став комерційно успішним і модним, може полягати у тому, що для його робіт характерні добре знайомі публіці слова і фрази, а також сарказм і обсценна лексика. Провокативність – характерна риса і стратегія сучасного мистецтва, яке користується попитом на арт-ринку. Цікаво, що сам Крістофер Вул, на відміну від своїх текстів, не відзначається демонстративною чи провокативною поведінкою, уникає публічності і дуже рідко дає інтерв’ю.
Найвідомішим і знаковим твором Вула став «Апокаліпсис сьогодні», створений у 1988 р. Промовиста назва, яка відсилає до відомого фільму Френсіса Форда Копполи, солідний провенанс картини, виставка в музеї Ґуґґенхайма, відгуки авторитетних арт-критиків на шпальтах «Нью-Йорк Таймз» та інших відомих видань, – все це посприяло зростанню вартості цієї роботи.
Крістофер Вул «Апокаліпсис сьогодні» (1988). Алкідна емаль, алюміній, сталь, 213,4 х 182,9 см. Продано на аукціоні «Крістіс» (Нью-Йорк) 12 листопада 2013 р. за 26 485 000 дол. Фото: Wikipedia.org.
Ця словесна картина виготовлена на великій алюмінієвій пластині розміром 213,4 х 183 см, пофарбованій білою емаллю, на яку через трафарет нанесено дев’ять великих чорних слів: «SELL THE HOUSE SELL THE CAR SELL THE KIDS» («Продай дім продай автомобіль продай дітей»). Це фраза головного героя фільму Копполи «Апокаліпсис сьогодні», яку він написав у листі до дружини. Від часу свого створення у 1988 р. робота Вула побувала у колекціях багатьох авторитетних осіб: у родині меценатів Вернера та Елейн Даннґейзер, арт-дилерів Філіппа Сеґало та Пера Скарстедта, колекціонерів Дональда Браєнта, Франсуа Піно та Девіда Ґанека.
Відомо, що Девід Ґанек придбав «Апокаліпсис сьогодні» у 2005 р. за 2 млн дол. у Франсуа Піно за посередництва дилера Філіппа Сеґало. Певний час колекціонер був членом опікунської ради Музею Соломона Ґуґґенхайма. Восени 2013 р. він влаштував у музеї ретроспективну виставку Крістофера Вула, головним об’єктом якої стала саме картина «Апокаліпсис сьогодні», якій було присвячено три сторінки музейного каталогу, що відразу підвищило її вартість на ринку у кілька разів.
Ще до відкриття виставки фахівці аукціонного дому «Крістіс» запропонували Ґанеку виставити «Апокаліпсис сьогодні» на продаж і пообіцяли виплату гарантованої суми у розмірі 20 млн дол. незалежно від результатів аукціонних торгів. Пропозиція справді приваблива – заробити 18 млн дол. на картині, придбаній за 2 млн. Роботу довелося забрати з виставки у Музеї Ґуґґенхайма, оскільки його керівництво не забажало, щоб музей використовували для її передаукціонної «розкрутки».
«Апокаліпсис сьогодні» на продаж на аукціоні «Крістіс» у листопаді 2013 р. виставив вже не Девід Ґанек, а новий власник – доволі відомий фінансист, мільярдер і колекціонер Девід Мартінес Ґузман, який за достеменно невідомих обставин встиг придбати її у Ґанека за невідому суму. Аукціон «Крістіс» встановив попередній естімейт картини в межах 15-20 млн дол. Нижній естімейт у 15 млн дол. майже вдвічі перевищував попередній найвищий аукціонний результат Вула – 7,7 млн дол. у 2012 році. «Апокаліпсис сьогодні» на торгах «Крістіс» 12 листопада 2013 р. пішов з молотка за 26,5 млн дол. Цей рекордний для художника аукціонний продаж набув розголосу у пресі, а згодом став темою окремого розділу у популярній книжці Дона Томпсона «Помаранчевий надувний пес» (розділ має назву «26 мільйонів доларів за дев’ять слів»).
Хто став переможцем аукціону і купив картину за 26,5 млн дол., невідомо. Ходили чутки, що це був французький мільярдер Франсуа Піно, який знову вирішив повернути картину до своєї колекції. Також є версія, що її могла придбати королівська родина Катару.
У травні 2015 р. на аукціоні «Сотбіс» у Нью-Йорку було встановлено новий ціновий рекорд за роботу Крістофера Вула «Без назви (Бунт)», створену у 1990 р. За алюмінієву пластину понад 2,7 м заввишки, на яку нанесено слово «RIOT» («Бунт»), розбите на два рядки, сплатили 29,9 млн дол. (естімейт становив 12-18 млн дол.). Торги тривали, за аукціонними мірками, дуже довго – цілих сім хвилин. За картину змагалися відомі арт-дилери Ларрі Ґаґосян та Філіпп Сеґало, але переможцем став невідомий покупець, який зробив ставку по телефону. До сьогодні ця робота залишається найдорожчим твором Вула.
Крістофер Вул «Без назви (Бунт)» (1990). Емаль, алюміній, 274,3 х 182,9 см. Продано на аукціоні «Сотбіс» (Нью-Йорк) 12 травня 2015 р. за 29 930 000 дол. Фото: Sotheby’s/twitter.com.
До трійки найдорожчих робіт входить твір під назвою «Якщо ти (If You)», створений у 1992 р. Повне словесне послання художника перекладається так: «Якщо ти не розумієш жартів, можеш забиратися до дідька з мого будинку» («IF YOU CANT TAKE A JOKE YOU CAN GET THE FUCK OUT OF MY HOUSE»). На аукціоні «Крістіс» у Нью-Йорку у травні 2014 р. його придбали за майже 23,7 млн дол. (попередній естімейт становив 20-30 млн дол.).
Крістофер Вул «Якщо ти» (1992). Емаль, алюміній. 274,3 х 182,8 см. Продано на аукціоні «Крістіс» (Нью-Йорк) 13 травня 2014 р. за 23 685 000 дол.
Крім словесних картин, Крістофер Вул ще від початку 1980-х рр. створював зображення з використанням трафаретних квіткових візерунків, а з середини 2000-х більше зосередився на монохромній абстракції з експресивних ліній і патьоків аерозольної фарби.
Чому ж твори Крістофера Вула раптом сягнули таких високих цін? Ще з 1987 р. його представляє відома арт-галерея «Лурінґ Авґустін» (Luhring Augustine). Як повідомляють автори з порталу «Artnet», галерея жорстко контролювала доступ до творів художника і підтримувала дефіцит його робіт на ринку, що й стало причиною неймовірного попиту на нього, який призвів до спекулятивних перепродажів на аукціонах. Напередодні цього буму роботи Крістофера Вула у галереї «Luring Augustine» коштували близько 650 тис дол.
З 2006 р. Вул почав працювати з галереєю «Gagosian». Це також вагома причина зростання попиту на художника – репутація і бренд Ларрі Ґаґосяна, найуспішнішого арт-дилера у світі, для багатьох колекціонерів важить, напевно, більше, ніж оцінка музейних кураторів чи арт-критиків. Якщо з художником працює Ґаґосян, це сприймається як знак високої якості та інвестиційної привабливості мистецтва.
Варто нагадати, що від успіху робіт художника на аукціонах і встановлених цінових рекордів сам автор ніякого фінансового зиску часто не отримує. Законодавство, яке закріплює за автором так зване право слідування, тобто право отримувати певний відсоток роялті з кожного повторного перепродажу його робіт, діє не у всіх країнах світу. У США таке право закріплене лише законодавством у штаті Каліфорнія, а на решті території – ні. Тому від стрімкого зростання цін на аукціонах американським художникам може бути дуже навіть сумно, адже спостерігати, як на перепродажі твоїх робіт збагачуються інші, не кожному до смаку. За бумом і ажіотажем цікаво стежити журналістам і глядачам, а самому автору інтенсивна спекуляція на його творах може згодом зашкодити.
У сучасній культурі сформувався певний культ високої ціни: імена тих авторів, які продаються дорожче, викликають в публіки, колекціонерів, окремих експертів значно більший інтерес і навіть пієтет, аніж ті митці, які на вищий щабель арт-ринку не потрапили, незважаючи на їхню майстерність. А якщо попит на дорогого художника раптом згасає і його ціни після злету падають, це нерідко обертається розчаруванням публіки, експертів, журналістів, а особливо – колекціонерів, які розглядають твори мистецтва як інвестицію. Золоте, добре відоме правило арт-ринку: твори художника мають тільки дорожчати і у жодному разі не знижуватися. Колекціонер, що дорого заплатив за предмет мистецтва, виявиться ошуканим, коли роботи того ж автора згодом стануть коштувати дешевше.
Пік аукціонних продажів Крістофера Вула припав на 2015 р., коли протягом року топові аукціонні доми продали його робіт на загальну суму 115,3 млн дол. А вже наступного року відбувся суттєвий спад – продажі скоротилися на 50 %. У 2021 р. журналісти «Artnet» повідомили, що у 2020 р. продажі Вула становили 17 млн дол. і впали на 85 % у порівнянні з показниками у 2015 р.
Експерти пояснюють це кількома причинами. Хтось підходить до цього по-філософськи: мовляв, ніщо не може дорожчати вічно. Ринок наситився роботами художника, а нові зацікавлені у його творчості колекціонери не з’являються такими темпами, щоб підтримувати зростання цін. Крім того, відбулися зміни у модних тенденціях на арт-ринку: абстрактне мистецтво відходить на другий план, а популярності набуває фігуратив. Також багато колекціонерів зосередило свою увагу на художниках, які раніше перебували на маргінесі арт-ринку – переважно на молодих авторах родом з Африки (як показав час, спекулятивний бум на ринку ультрасучасного африканського мистецтва, який досяг піку у 2022 р., вже наступного року обернувся спадом). Взагалі, це закономірність – цінова бульбашка рано чи пізно лусне.
У травні 2023 р. журналісти повідомили про чергове розчарування: травневий аукціон «Крістіс» у Нью-Йорку з розпродажу колекції американського підприємця Джеральда Файнберга не виправдав сподівань. Не лише твори Крістофера Вула, а й багатьох інших сучасних художників, які вже посіли місце в «пантеоні» видатних митців, залишилися непроданими або були продані нижче естімейта. Серед них були роботи Роя Ліхтенштейна, Лучо Фонтани, Віллема де Кунінга, Луїзи Буржуа, Джеффа Кунса. Кілька робіт Вула продали дешевше, ніж очікувалося. Серед них була велика словесна картина «Без назви» (1993) із фразою з різнокольорових літер, яка знову посилає до дідька тих, хто не має почуття гумору: «FUCK EM IF THEY CANT TAKE A JOKE». Її продали за 10,07 млн дол., а попередній естімейт становив 15-20 млн дол.
Також увагу до себе привернув аукціонний результат іншої картини Крістофера Вула на аукціоні «Сотбіс», який також пройшов у травні 2023 р. у Нью-Йорку. Це робота «Без назви» (1988), на якій шість разів повторюється велике слово «PLEASE». Попередньо її оцінили у 10-15 млн дол., а продано її було за 8,4 млн дол. Крім того, що вона пішла з молотка нижче естімейта, канадський мільярдер і засновник «Цирк дю Солей» Гі Лаліберте, який виставив її на продаж у «Сотбіс», втратив понад 8 млн дол., оскільки ще у 2017 р. придбав цю картину на аукціоні «Крістіс» майже вдвічі дорожче – за 17,1 млн дол.
Крістофер Вул «Без назви» (1988). Емаль, алюміній, 243,8 х 152,4 см. Фото: judithbenhamouhuet.com.
Такі результати останніх років. Ні ажіотаж, ні спад на вторинному ринку не залежать від художників і вплинути на ситуацію вони не в змозі: їхні твори, потрапивши до інших власників, можуть стати предметом ринкових спекуляцій, стрімко зрости в ціні і так само обвалитися. Ніхто не може бути певним, що його високі позиції на ринку раптом не похитнуться через поведінку колекціонерів, зміну економічної ситуації чи модних тенденцій (за винятком невеликої когорти митців, переважно вже померлих, як от Рембрандт, Моне чи Клімт). У будь-якому разі, незалежно від того, як далі йтимуть справи на арт-ринку, Крістоферу Вулу вже пощастило увійти в історію сучасного мистецтва.
Джерела
- Томпсон Д. Помаранчевий надувний пес. Буми, потрясіння та жадоба на сучасному арт-ринку. Пер. із англ. Р. Свято. Київ : ArtHuss, 2018. С. 31-37.
Автори: Степан Максимов, Олена Радаєва