Помилка

НАГАЛЬНІ ПОТРЕБИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОЦІНКИ В УКРАЇНІ

 

26 березня 2015 року

 

Оціночна діяльність в Україні повинна стати більш демократичною і саморегульованою. А найголовніше – має здійснюватись в законодавчому полі і повністю відповідати вимогам часу.

 

 

compass

 

 

Професійна оцінка в Україні існує з 1995 року. За цей час підготовлено більше 10000 оцінювачів, створено 7 саморегулівних організацій оцінювачів у сфері оцінки майна та майнових прав.

 

На першому етапі розвитку професії – до прийняття Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» оцінювачі черпали свої знання, в основному, з лекцій західних оцінювачів, а також керувалися методиками Фонду державного майна України і постійно вдосконалювали свої звіти з оцінки. Цей етап умовно можна назвати зародженням професійної оцінки.

 

Другий етап, який можна назвати етапом становлення професійної оцінки, розпочався в 2001 році. Цей етап знаменувався прийняттям Законів України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» і «Про оцінку земель», а також затвердженням Постановами Кабінету Міністрів України Методики оцінки майна №1891 (2003 рік) та чотирьох Національних стандартів (НС) з оцінки:

 

  • НС 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (2003 рік);

 

  • НС 2 «Оцінка нерухомого майна» (2004 рік);

 

  • НС 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів» (2006 рік);

 

  • НС 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» (2007 рік).

 

Проте з початком фінансово-економічної кризи в Україні (з 2008 року) професійна оцінка фактично перестала розвиватись як у напрямку розвинення методології незалежної оцінки та вдосконалення законодавчих норм організації професійної підготовки оцінювачів, так і у напрямку імплементації Національних стандартів в систему Міжнародних стандартів оцінки, які регулярно переглядаються, постійно змінюючись та оновлюючись.

 

Через це третій етап розвитку оціночної професії в Україні, який розпочався в 2008 році, можна умовно назвати «мертвим сезоном», який триває і дотепер. Незважаючи на те, що на цьому етапі (протягом 2008-2014 років) здійснювались неодноразові (але у більшості випадків досить сумнівні) спроби, направлені на зміну законодавчої бази щодо оціночної діяльності в Україні, редагування Національних стандартів оцінки, виокремлення окремих видів оцінок та зміну системи професійної підготовки оцінювачів, в цілому, жодних позитивних напрацювань за цей час не відбулось, був лише негатив. Загалом динаміку розвитку професії оцінювача на даному етапі можна коротко охарактеризувати як «ні кроку вперед».

 

Як наслідок, станом на початок 2015 року оціночна спільнота має у своєму розпорядженні фактично ту ж саму законодавчу та нормативно-методичну базу, що була й на етапі становлення професійної оцінки. Зрозуміло, що за таких умов вся система організації оціночної діяльності потребує нині невідкладних змін, які повинні вдосконалити всю систему незалежної оцінки в Україні.

 

На ініційованому Всеукраїнською Асоціацією Фахівців Оцінки (АФО) круглому столі від 16 жовтня 2014 року на тему «Реформування оціночної діяльності в Україні: невідкладні завдання», організованому спільно з Міжнародним інститутом бізнесу (МІБ) та Українським товариством оцінювачів (УТО) та базі МІБ, Головою АФО Максимовим С.Й. вже було озвучено цілий ряд першочергових та невідкладних завдань по наведенню порядку в підготовці оцінювачів, серед яких найголовнішими було виділено необхідність внесення негайних змін до деяких наказів ФДМУ, аби оціночна діяльність в Україні стала більш демократичною і саморегульованою. А найголовніше – щоб оціночна діяльність здійснювалась в законодавчому полі і повністю відповідала чинному Закону України про оцінку.

 

«Мертвий сезон» не може продовжуватись вічно і через це хотілося б окреслити найближчі завдання, які стоять перед оціночною спільнотою України, і які виведуть нарешті оціночну діяльність з періоду застою.

 

 

ПЕРШЕ ЗАВДАННЯ

 

Всеукраїнська Асоціація Фахівців Оцінки (АФО) стоїть на засадах того, що вже найближчим часом потрібно прийняти нову редакцію діючого закону про оцінку, який слід назвати Закон України «Про оціночну діяльність в Україні». Цей закон повинен не тільки вдосконалити норми діючого Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», але й увібрати в себе положення, що стосуються експертної грошової оцінки земельних ділянок. За таких умов Закон України «Про оціночну діяльність в Україні» став би єдиним Законом України у сфері незалежної оцінки майна та майнових прав. У свою чергу, Закон України «Про оцінку земель» регулював би лише всі інші види оцінки, які прописані в ньому, а саме: бонітування ґрунтів, економічну оцінку та нормативну грошову оцінку.

 

Слід негайно відмінити під час проходження підвищення кваліфікації існуюче на сьогодні тестування. Найближчим часом (починаючи з липня поточного року) підвищення кваліфікації почнуть проходити вже ті оцінювачі, які два роки тому проходили запроваджене тоді тестування. Оскільки самі тестові питання ще жодного разу не змінювалися після їх затвердження Екзаменаційною комісією, виникає логічне питання, в чому ж тоді зміст такого підвищення кваліфікації? Невже у намаганні досягти вищого відсотку правильних відповідей в порівнянні з результатами попереднього (дворічної давнини) тестування? Чи у коротшому (швидкому) темпі їх вирішення? Словом тести дворічної давнини і підвищення кваліфікації (за цими тестами) явно не сумісні між собою.

 

На наше переконання, кожний конкретний навчальний заклад повинен сам контролювати своїх слухачів, а Фонд Державного майна України, у вибраний ним спосіб (відповідно до укладених угод), має здійснювати безпосередній контроль діяльності самих навчальних закладів. Це стосується, в першу чергу, і програм підвищення кваліфікації, і способу їх здійснення (лекції, семінари, конференції, круглі столи тощо), які повинні розроблятися навчальними центрами на квартал, погоджуватись з ФДМУ, і після погодження, оприлюднюватись на своїх сайтах, а також і на сайті Фонду держмайна України, на кожний поточний квартал.

 

Найперше і найголовніше, що слід було б зробити зараз, це змінити систему професійної підготовки оцінювачів, шляхом приведення її у відповідність до вимог діючого Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Що мається на увазі?

 

Професійна підготовка оцінювачів повинна вестись за «напрямами», а не за «спеціалізаціями в межах напряму». У свою чергу, підвищення кваліфікації також повинно здійснюватись виключно за напрямами, як того вимагає Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (дане питання детально обговорювалося в рамках круглого столу від 16.10.2014, який проходив у МІБ).

 

Більше того, глибоко переконані в тому, що саму тривалість підвищення кваліфікації слід скоротити до 15 годин в рамках кожного напряму. Запропонований підхід надасть змогу зробити підвищення кваліфікації таким, яке буде відповідати своїй суті не за кількістю годин (витраченого слухачами часу), а за якістю наповнення (корисністю, достатністю, стислістю та змістовністю отриманої слухачами інформації). Саме 15 годин будуть достатніми, що б слухачі (учасники) були проінформовані, що ж нового відбулось за минулі два роки в законодавчому та нормативному полі, в методології та методиках проведення оцінки за вибраними ними напрямом оцінки.

 

 

ДРУГЕ ЗАВДАННЯ

 

Період, що минув після затвердження останнього на сьогоднішній день Національного стандарту №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», переконливо засвідчив той факт, що іти в ногу з Міжнародними стандартами оцінки (МСО) ми не можемо. За останні сім років Міжнародні стандарти оцінки вдосконалювалися вже тричі (через кожні два роки виходить нова редакція), в той самий час як Національні стандарти в країні залишаються незмінними з дати їх затвердження.

 

Спроби змін Національних стандартів не мали успіху внаслідок відсутності волі як збоку регулятора – Фонду державного майна України (ФДМУ), так і саморегулівних організацій оцінювачів (СРОО). До того ж , вдосконалення Національних стандартів потребує, окрім ініціативи, ще й певних матеріальних витрат, які необхідно понести. Через це доцільно було б за основу стандартів оцінки в Україні взяти Міжнародні стандарти в цілому, а окремим стандартом (названим приміром «Практика застосування Міжнародних стандартів оцінки в Україні») надати роз’яснення щодо особливостей застосування окремих положень конкретних МСО з урахуванням вимог чинного законодавства України, а також відобразити специфіку їх застосування при проведенні оцінки в українських реаліях.