Помилка

ЗАВІДОМО НЕПРАВДИВИЙ ЗВІТ ОЦІНЮВАЧА ПРО ОЦІНКУ МАЙНА

 

04 грудня 2017 року

 

Після публікації на офіційному сайті Громадської організації «Всеукраїнська Асоціація Фахівців Оцінки» матеріалу, присвяченого питанню відповідальності оцінювача в контексті нинішньої судової реформи, окремі представники оціночної спільноти звернулися до АФО з проханням надати роз’яснення щодо змісту поняття «завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна».

 

 

Zavidomo-nepravdyvyy-zvit-otsinyuvacha-pro-otsinku-mayna

 

 

У даному матеріалі мова піде про зміст поняття «завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна» в контексті розуміння статті 384 Кримінального кодексу України, назву та абзац перший частини першої якої буде викладено в новій редакції в рамках проведення нинішньої судової реформи після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», прийнятим Верховною Радою України від 03.10.2017 за №2147-VIII (законопроект від 23.03.2017 за №6232).

 

Так, згідно нової редакції статті 384 ККУ встановлено відповідальність за злочин із формальним складом, який визнається закінченим із моменту вчинення активної дії (складання завідомо неправдивого звіту про оцінку майна) спеціальним суб’єктом злочину (оцінювачем у кримінальному, цивільному, господарському, адміністративному провадженні, чи при здійсненні виконавчого провадження) в певній обстановці вчинення такого злочину (дії мають бути здійснені лише при провадженні дізнання, досудового розслідування, судового чи виконавчого провадження, встановлення фактів Вищою радою правосуддя, або здійсненні розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України).

 

Формальний склад даного злочину означає, що ККУ для встановлення об’єктивної сторони такого злочину вимагає наявності тільки діяння (активної дії). Тому даний злочин визнається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання чи ненастання суспільно небезпечних наслідків. У свою чергу, настання чи ненастання таких наслідків не впливає на факт наявності складу закінченого злочину, але повинно враховуватися при призначенні покарання винному.

 

При цьому, відповідальність за статтею 384 ККУ настає лише за умови, якщо оцінювача було попередньо попереджено про кримінальну відповідальність за вчинення дій, зазначених у статті 384 ККУ, у встановленому законом процесуальному порядку. Відсутність такого попередження і належного процесуального його оформлення виключає відповідальність за статтею 384 ККУ.

 

Відповідальність за статтею 384 ККУ настає, якщо звіт про оцінку майна буде визнано неправдивим, тобто таким, який містить відомості, що повністю або хоча б частково не відповідають дійсності. Такий звіт, наприклад, може базуватися на викривлених, перекручених та/або спотворених фактах і обставинах, що мають значення для відповідного провадження (має місце безпідставне заниження або, навпаки, завищення вартості майна, використовуються неналежні дані для визначення вартості майна, оцінюється інше майно, надається оцінка не всього, а лише частки майна, зроблені оцінювачем висновки, прогнози та припучення є завідомо неправильними тощо). Тобто у розумінні Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» є наявність неякісної (недостовірної) чи необ’єктивної оцінки майна, оскільки:

 

  • неякісна (недостовірна) оцінка – оцінка, проведена з порушенням принципів, методичних підходів, методів, оціночних процедур та/або на основі необґрунтованих припущень, що доводиться шляхом рецензування;

 

  • необ’єктивна оцінка – оцінка, яка ґрунтується на явно неправдивих вихідних даних, навмисно використаних оцінювачем для надання необ’єктивного висновку про вартість об’єкта оцінки.

 

Для того, аби звіт про оцінку майна було визнано завідомо неправдивим, суб’єктивною стороною злочину, передбаченого статтею 384 ККУ, має бути лише прямий умисел. Іншими словами, має бути доведено, що оцінювач діяв завідомо, тобто усвідомлював неправдивість свого звіту про оцінку майна і при цьому бажав діяти саме таким чином. Водночас, його мотиви та мета можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають (за винятком другої частини статті 384 ККУ, в якій однією із кваліфікуючих ознак є корисливі мотиви вчиненого – прагнення одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди).

 

Як випливає з вищенаведеного, завідомо неправдивим звіт оцінювача про оцінку майна в розумінні статті 384 ККУ можна визнати лише за наступних умов:

 

1) оцінювач до складання звіту був попереджений про кримінальну відповідальність за вчинення дій, зазначених у статті 384 ККУ, у встановленому законом процесуальному порядку;

 

2) якщо було всановлено, що такий звіт про оцінку майна є неправдивим, тобто таким, який містить відомості, що повністю або хоча б частково не відповідають дійсності (неякісна, недостовірна, необ’єктивна оцінка);

 

3) оцінка проводилася при провадженні дізнання, досудового розслідування, судового чи виконавчого провадження, встановлення фактів Вищою радою правосуддя, або здійсненні розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України;

 

4) якщо буде доведено наявність прямого умисла у оцінювача, який діяв завідомо, тобто усвідомлював неправдивість свого звіту про оцінку майна і при цьому бажав діяти саме таким чином.

 

При цьому, якщо звіт про оцінку майна визнано завідомо неправдивим, то відповідальність за статтею 384 ККУ наступає безвідносно від того, чи були прийняті по даному звіту будь-які рішення, чи ні.

 

 

Автори: Степан Максимов, Євген Псярнецький